Стилістка та блогерка Галина Денисюк відверто розповіла, як повномасштабна війна розділила її життя на «до» і «після», як вона пережила удар по власному дому, чому материнство стало її головною силою та що означає народжувати дитину під звуки сирен.
24 лютого 2022 року для Галини Денисюк став точкою неповернення. Вона була вдома з двома маленькими синами — одному було три роки, іншому п’ять. Чоловік саме поїхав у Харків, але, ніби відчувши біду, повернувся назад. Те, що сталося далі, вона пам’ятає до дрібниць.
«Ранок 24 лютого 2022 року розділив моє життя на “до” і “після”. Я була вдома з двома маленькими синами — одному було лише 3 роки, іншому 5. Мій чоловік тоді поїхав у Харків, але, ніби серцем відчувши біду, повернувся назад. Я пам’ятаю цей стан повної розгубленості, коли ти мама і повинна бути сильною, але всередині ти просто налякана жінка, яка не розуміє, як захистити своїх дітей від війни. А потім у наш будинок прилетів снаряд… Він не розірвався. І це диво, яке я буду пам’ятати все життя. Я пам’ятаю, як дивилася на своїх дітей і розуміла, наскільки тонкою є межа між життям і смертю. У той день я втратила відчуття безпеки назавжди. І в той же день я зрозуміла, заради чого повинна бути сильною», — розповідає Галина.
За її словами, війна змінила її не лише як людину, а й як маму. Вона забрала безтурботність, навчила жити в постійній тривозі, але водночас відкрила внутрішню силу, про яку раніше можна було й не здогадуватися.
«Війна змінила мене глибоко і назавжди. Вона забрала мою безтурботність. Вона навчила жити в постійній тривозі, прокидатися від кожного різкого звуку і першою думкою перевіряти, чи всі живі. Але вона також показала, скільки в мені сили. Я стала мамою, яка не має права зламатися, бо на мене дивляться мої діти. Зараз я вагітна втретє, і це дуже особливе і дуже болюче усвідомлення — що мою третю дитину я народжую у війні. Я не можу дати їй світу без сирен, але можу дати свою любов і свою силу», — зізнається стилістка.
Галина говорить, що разом із нею змінилася і вся країна. Україна стала дорослішою, сильнішою і, попри біль, ще більш живою. Ці зміни вона бачить і в собі, і в людях навколо, і в тому, як ростуть її діти.
«Україна стала іншою. Вона стала дорослішою. Сильнішою. Більш живою. Ми всі навчилися цінувати те, що раніше здавалося звичайним: ранок без вибухів, дитячий сміх без страху, можливість просто жити. Українці стали ближчими одне до одного, бо нас об’єднав біль і віра. І я бачу, як ростуть мої діти — і я вірю, що вони ростуть у країні сильних людей», — каже вона.
Та найболючішим спогадом для неї досі залишається той самий снаряд, який прилетів у дім і не вибухнув. Момент, що навчив по-справжньому цінувати кожну мить поруч із рідними.
«Найсильніша і найболючіша історія для мене — це той снаряд, який прилетів у наш будинок і не вибухнув. Бо це момент, коли ти розумієш, що міг втратити все. Я досі іноді думаю про те, що могло статися… І тоді я просто обіймаю своїх дітей міцніше. Але водночас саме вони — моя найбільша сила. Вони дають мені причину жити, вірити і не здаватися. І моя третя дитина, яка скоро народиться у цій війні, для мене є символом життя, яке перемагає страх. Символом того, що ми живемо. І будемо жити», — підсумовує Галина Денисюк.
