У новому фільмі «Шалено закохані» — історія пристрасті, болю, соціальних травм і ніжності. Актори Адель Екзаркопулос та Франсуа Сівіль розповідають про зйомки без шаблонів, акторську хімію з підлітками, сцену під дощем і вибір — і в житті, і в мистецтві.
Я читала, що бюджет виробництва цієї стрічки був дуже великий і що це один із найдорожчих французьких фільмів. Я хотіла запитати, чи відобразилося це на знімальному майданчику? Можливо, відчувалося більше тиску? Чи навпаки було більше свободи?
Франсуа Сівіль: Думаю, на зйомках я відчуваю тиск лише від одного — як зробити так, аби залишатися вірним ролі та сценарію. Це все.
Іноді, коли знімаєшся у великобюджетному фільмі, то це дуже відчувається в процесі. Але в цьому проекті творча команда чудова — у всіх департаментах, починаючи з картинки й оператора-постановника Лорана Танжі [Laurent Tangy]. Коли дивишся фільм, то все відчувається таким масштабним, але насправді в процесі роботи такого відчуття не було. На підлозі не було якихось позначок, де треба стояти абощо. Актори мали повну свободу. Жіль завжди створює умови, у яких актори — у центрі всього процесу.
Це кіно про вибори, які ми робимо у житті. Чи були вибори у вашому професійному житті, якими ви особливо пишаєтеся? Чи ні?
Адель Екзаркопулос: Я пишаюся тим, що слухаю себе. І що плани диктує мені лише серце.
А ви, Франсуа?
Франсуа Сівіль: Не знаю, чи пишаюся якимось зі своїх виборів. Не сказав би, що роблю їх свідомо. Я радше йду за вітром. Я просто роблю так, аби воно все саме сталося.
Ми щойно спілкувалися із Маліком та Майорі. Як ви будували звʼязок між персонажами різного віку? Чи давали ви їм поради? Чи просто підлаштовувалися під них? Чи ще якось інакше працювали? Як ви встановлювали звʼязок між дорослими й підлітками?
Адель Екзаркопулос: Наші ролі дуже залежать від їхнього знайомства і любові, яка зароджується між ними в юності. Ми й дізнаємося, у якому соціальному середовищі кожен із них зростає. Також є оці десять років, які Франсуа проводить у вʼязниці і проживає багато всього в голові, уяві, зокрема й те, що він не був на похороні батька.
Для того, аби синхронізуватися з підлітками, я постійно зважала на ті почуття і досвід, які вони пережили раніше. І тому ми читали з Франсуа сцени дітей, аби поринути в цей досвід.
Під час перегляду я ловила себе на думці, що цей фільм увібрав у себе багато алюзій на інше кіно — французьке, але не лише. «Шалено Закохані» нагадує мені «Дикі серцем» [Wild at Heart]. Видається, що підхід до створення фільму був дуже сінефільським. А ви сінефіли?
Франсуа Сівіль: Я думаю, що під час перегляду цього фільму можна розгледіти в ньому вплив різного кіно. І це мені дуже подобається. Але, як на мене, у всіх цих алюзіях і сценах, що віддають дань іншим фільмам, однаково дуже сильно відчувається Жіль. Він, напевне, краще зможе про це розказати.
І яким би не був жанр — фільм про пограбування, ґанґстерів, романтична історія чи іноді комедія — в усьому цьому відчувається, що це фільм Жіля. Оскільки ми з ним знайомі й у житті, то я думаю, що це щоразу ніби інший аспект його особистості. І його творчий підхід щоразу дуже автентичний.
Ви сказали, що для вас як акторів найважливіше — залишатися вірними вашим персонажам — і в кіно, і в театрі. Коли ви прочитали цей сценарій, то який аспект ролей був для вас найважливіший? Як ви ці ролі сприйняли в контексті того, аби правдиво зіграти персонажів?
Франсуа Сівіль: Робота над персонажем завжди різна залежно від проекту, режисера, самої ролі. І в цьому випадку було чимало пасток. Фізична схожість із Маліком, роль персонажа після десяти років у вʼязниці… І як би ретельно ви не готувалися до зйомок, десять років у вʼязниці у якості підготовки точно не просидиш. На таке навіть Денієл Дей-Льюїс [Daniel Day-Lewis] не піде. Може, він зараз сидить у вʼязниці для ролі? Не знаю.
Відтак потрібна ментальна робота, аби вплести оці десять років у… І, як казала Адель, читання першої частини сценарію. Ми його читали і грали, спостерігали одне за одним під час цього. Це дуже допомогло.
Питання про сцену під дощем. У ній стільки напруги й потужності. Мені здалося, що в цій сцені було дуже багато вас. А, може, й ні? Що на вас впливало і яким був досвід саме цієї сцени?
Адель Екзаркопулос: Ця частина ролі мене лякала найбільше й це ще й була перша сцена, яку ми знімали. Після смерті мами батько Жакі так сильно її оберігав. Я її сприймаю доволі глибокою людиною, яка мислить, має культурний бекґраунд. І вона доволі відверто показує свої почуття. Вона їх артикулює, як ось у сцені із передбаченням про те, що станеться із Жефре.
Тож мені було лячно. І коли я намагалася «приборкати» цю роль, то я чіплялася за те, що, як на мене, вона починала трохи втрачати себе між підробітками, вечірками, прагненням зробити так, аби батько нею пишався.
І коли хтось сидить у вʼязниці і ви хочете лишатися близькими, це ніби проживати з людиною це покарання. Коли Клотер потрапляє за ґрати, він не хоче її бачити. І я собі уявила, що він їй навіть не писав, і це ніби теж покарання для неї, яке вона мусить відбути. І тому я просто намагалася…
Та й, зрештою, сценарій так добре написаний…
У фільмі є багато деталей про те, як виховують хлопців, про привілеї, які хтось має чи ні в житті. Та насамперед це епічна історія про кохання. Усе починається із музики 80-х, пульсуючих сердець… Чи думаєте ви, що нам зараз потрібні такі фільми й меседжі в наші дні? Про те, що любов усе переможе?
Адель Екзаркопулос: Не знаю. Я б не брала на себе відповідальність говорите про те, яке кіно нам потрібне. Але я впевнена в одному: відсутність любові несе небезпеку й ми всі потребуємо кохання.
Продовжуючи цю тему: це фільм про любов, але в ньому й не бракує жорстокості. Чи міг би фільм називатися «Любов і насилля», як пісня Себастьєна Тельє? [L’Amour Et La Violence by Sebastien Tellier].
Франсуа Сівіль: Абсолютно.
Поганих хлопців часто зображують дуже сексуальними в кіно. І цей фільм не виняток. Але у фільмі є меседж про те, що насилля — це не сексуально. Чи було вам цікаво працювати із цією темою насилля і жорстокості теж?
Франсуа Сівіль: Авжеж. Та Жіль часто розмиває канони жанру. Він завжди їх підриває — і в романтичних комедіях, і… Цей фільм ніби дає нам ляпаса, а тоді приголублює. Є в ньому така гра між «холодним» і «гарячим», яка мені дуже імпонує.
І в цьому конкретному випадку насилля не оспівується. Ми розуміємо, звідки воно взялося. Уже хтось казав, що булінг зароджується ще в родині. Але тут справа не так у родині, як у відсутності любові або, як у випадку мого персонажа, справа не так у його вихованні й родині, а в соціумі, у якому він зростав… І таке ж спершу проживає його батько. Це ніби такий соціальний детермінізм і суспільство, у якому він задихається, яке породжує в ньому багато злості.
І мені подобається, що у пошук звільнення відбувається крізь любов.
Адель Екзаркопулос: І я ще дещо додам.
У цьому контексті сцена в телефонній кабінці дуже гарна в тому плані, що ми чекаємо, що Клотер прийде і врятує її. Вона все життя бореться із насиллям і тут їй доводиться самій обрати насилля і бути жорстокою. Дуже гарно, що вона сама врятувалася.
Це також кіно про зраду. Чи зраджували колись вас? Який у вас досвід зі зрадами?
Франсуа Сівіль: Про особисте завжди складно ось так говорити. У мене були хіба якісь маленькі підліткові зради. Я не сидів десять років у вʼязниці без причини, бо мене хтось зрадив… Ні-ні.
Таких зрад не було, але загалом я думаю, що в кіно несправедливість — це часто каталізатор емоцій. І це допомагає заглибитися в персонажа.
Тут на Каннському фестивалі відбулася премʼєра стрічки «Субстанція» [The Substance] про голлівудську акторку, яка створює молодшу версію себе самої, копію. А в цьому фільмі ви мали справу з молодшою версією себе, молодшим поколінням акторів. Чи тривожитеся ви через це? Що вони замінять вас?
Франсуа Сівіль: Дуже. Та ні, насправді дуже тішить спостерігати за тим, як розцвітає такий талант, як у Маліка та Майорі. Я пишаюся, що зіграв старшого Клотера разом із ним. І його робота мене вражає.
У фільмі є зображення того, як молоді дівчата і хлопці сприймають кохання у юному віці. Вона завойовує серце цього хлопця, бо бачить у ньому щось таке, чого не бачать і всі інші. Що він добріший, ніж виглядає на перший погляд. Мені цікаво, чи це змушувало вас задуматися про інший спосіб будувати романтичні стосунки між чоловіком і жінкою. Ну, кохання це взагалі річ дуже кінематографічна. Та в цьому фільмі ми побачили новий спосіб зображати любов між чоловіком і жінкою. Як ви над цим працювали?
Адель Екзаркопулос: Я б сказала, що загалом із коханням часто буває так, що ти собі будуєш фантазії і проекції щодо іншої людини. І в цьому фільмі дуже гарно те, як їхні емоції та власна свобода допомагає їм бачити одне одного такими, як вони є. Те, що мене найбільше зворушує в цій історії, це те, як вона бачить у ньому щось таке, чого він сам у собі не бачить.
Франсуа Сівіль: Як на мене, це не просто про стосунки між чоловіком і жінкою. Наш світ дедалі більше зосереджений лише на поверхневому, усе чорно-біле, усе треба швидко знати і все таке поляризоване.
І я думаю, що фільм про те, як бачити крізь обгортку, не зупинятися на першому враженні, заглиблюватися, бачити нюанси — є в цьому щось піднесене.
Дивлячись цей фільм, дуже складно не думати про власну юність і перше кохання. Впевнена, що у вас теж так було, коли ви читали сценарій. Чи було у вашому минулому чи в житті ваших друзів щось таке, що допомогло влитися в персонаж?
Франсуа Сівіль: Коли працюєш над роллю, то завжди занурюєшся у власне життя і пошуках схожих досвідів чи чогось такого, із чим може перегукуватися історія персонажа.
Описане вами і є метою фільму. Коли я як глядач дивлюся стрічку й занурююся у свій досвід, обмірковую пережите, відчуваю зворушення і воно все перегукується із тим, що відбувалося в мене в житті, то, думаю, це хороший фільм.
Адель Екзаркопулос: Я не пригадую, щоб я якось використовувала свій минулий життєвий досвід абощо. Мене це все більше перенесло до оцього відчуття ейфорії від усього, що відбувається вперше, коли ти переконана, що це вперше і востаннє таке відбувається. Коли віриш, що більше ніколи так не покохаєш. Що більше ніколи не відчуватимеш такого. У цьому є якась така фатальність, від якої серце вистрибує з грудей.
В український прокат стрічка виходить завдяки дистриб’ютору Green Light Films.
Редактор світських хронік
