«Людина-мураха та Оса: Квантоманія» – це перший фільм від Марвел з нової, п’ятої фази кіновселенної. Це продовження історії щодо «людини мурашки» та початок великої історії мультивселенської саги «Канга завойовника». Світова прем’єра відбулася у середу, 15 лютого.
Фільм розповідає про пригоди колишнього дрібного злочинця Скотта Ленга, який став володарем костюма, що дозволяє зменшуватись і збільшуватись у розмірах. Разом із напарницею Хоуп ван Дайн, дочкою відомого фізика та ентомолога Хенка Піма, який розробив костюм людини-мурашки, Скотт знову рятує світ від загрози. Це вже третій сольний фільм про пригоди цього героя у КВМ.
Вже з перших хвилин фільм «набитий» дурними та суперечливими моментами. Колишній ув’язнений, у розлученні намагається вчити моралі та життя свою дочку від першого шлюбу. Намагається перед громадськістю показати себе як зразкового батька. Але вже через 10 хвилин перегляду ми бачимо, що цей приблизний батько зовсім не знає свою дочку і чим вона займається. Хайп на публіку? Чи Скот Ленг і справді дурний і нікчемний батько? Якщо резюмувати, фільм відкривається з вічного питання батьків і дітей і вже виходячи від трейлера, напевно на цьому буде зав’язка всього фільму. Але про ключову історію поговоримо пізніше.
Нагадаю, чим закінчилася попередня частина. Наші персонажі потрапили у квантовий світ і витягли звідти Джанет Ван Дайн, матір Хоуп (Оси), яка провела у мікросвіті багато років. І протягом усього сюжету глядачеві показують, що у Джанет залишилося багато таємниць за час, проведений в іншому світі. І насправді з цього і починається «головний заміс» нашого фільму.
Марвел як завжди комбінує серйозний тон оповідання та жартами низького рівня. Іноді навіть перегинає палицю. Звичайно, в даному випадку це не рівень «Тора» і жартів від Тайка Вайтиті. Але пару низькопробних і фейспалменних жартів можна записати в блокнот. Вже не перший рік запитую себе, навіщо вони взагалі потрібні? Адже якщо їх прибрати, сюжетно фільм не зміниться.
А тепер про сюжет. Під час промокампанії нам говорили, що цей фільм дуже важливий для початку нової доби КВМ. Частково це так. Нам показали злого дядька, який дуже сильний та небезпечний. Джонатан Мейджерс із цією роллю впорався чудово. Але сюжетно, Канга знову злили. Все у стилі Марвел. Так, у майбутньому ми лиходія знову побачимо, адже в серіалі про Локкі нам показали лиходія, а точніше одну з версій. У майбутньому надійдуть також. Потенціал головного лиходія нам показують ближче до кінця фільму, але все одно залишається не ясним, чим він такий небезпечний. Думаю, фінал багатьох може розчарувати. Але може так і має бути і в інших фільмах буде заміс по кручі?
Якщо говорити про Скотта Ленга, його персонаж продовжує бути карикатурним, смішним і безглуздим. За ним місцями не цікаво спостерігати. Загальні враження про фільм – середнячок. Хвалили в промо більше, ніж він заслуговує.
Сцен після титрів дві. Одна з них цілком цікава. Дає відповідь на запитання, чому цей «злий дядько» не найзліший. І що в інших фільмах буде хтось крутіший за Танос.
Візуально фільм непоганий. Нам пояснили також філософію квантового світу. Але питань все одно залишається чимало. З цікавістю спостерігатиму за розвитком п’ятої фази. Але поки що скажу, що старт не такий потужний, як обіцяли.
В український прокат виходить гостросюжетний трилер «Стук у двері», який знято за мотивами роману жахів американського письменника Пола Тремблея «The Cabin at the End of the World». Прем’єра стрічки в Україні відбудеться 2 лютого 2023 року!
І ось вам 5 причин подивитися цю картину:
1. Це М. Найт Шьямалан. Іменитий Голлівудський режисер, відомий містифікатор, що змішує реальність та ілюзію, у пропорціях, коли повністю стирається грань між вигадкою та правдою. Кожен новий фільм Шьмалана – подія, особливо для фанатів його картин (“Шосте почуття”, “Скло”, “Спліт”). Тому якщо особливий та неповторний стиль Шьмалана вам заходить, то скоріше в кіно.
2. Напружений сюжет. Але навіть якщо ви не фанат Шьмалана і взагалі вперше чуєте це ім’я, це зовсім не проблема. Молода сім’я приїжджає на вихідні до будинку, що загубився у лісі. Відпочинок проходить за планом, але лише доти, поки на узліссі до будинку не виходить група фанатиків, ведена містичними віданнями. Фанатики пропонують сім’ї вибрати сакральну жертву і умертвити її, інакше «відбудеться щось страшне». Хіба така лиха зав’язка може залишити байдужим? Практично з перших хвилин фільму починаються адреналінові «гойдалки», які не відпускають уваги глядача до останньої секунди.
3. Каст. Головну роль у картині граєДейв Батіста («Вартові Галактики»). Актор постає в незвичному для себе амплуа інтелігентного вбивці, і як виявилося, Батіста може не лише світити м’язами на екрані, а й здатний цілком драматичні ролі. Решта каст фільму – маловідомі українському глядачеві актори, але характери та персонажі підібрані режисером дуже вдало і кожна з дійових осіб викликає співзвучні сюжету емоції: від співпереживання до огиди.
4. Детективна лінія. І хоч останнім часом на територію класичного детектива зайшла лише франшиза «Дістати ножі», «Стук у двері» філігранно підхоплює цей ностальгічний тренд. Але зі своїми особливостями: головне питання, яке ставить собі глядач весь фільм, ні хто вбивця, як у класичному детективному сюжеті, а що взагалі відбувається?
5. Вплив Хічкока. Так-так, посилання до стилю великого майстра саспенса пронизують весь фільм, починаючи від шрифту титрів, який використовувався в картинах Хічкока, і закінчуючи класичною сценою в душі. Та й у принципі весь настрій фільму дуже навіть на кшталт трилерів Хічкока, тому якщо у вас висловлюється творчість цього майстра, то бігом у кіно.
Студія: Universal
Оригінальна назва: Knock at the cabin
Старт в Україні: 02.02.2023
Жанр: апокаліптичний трилер
Вікові обмеження: 16+
Режисер: М. Найт Ш’ямалан («Спліт», «Знаки», «Шосте відчуття», «Явище», «Час»).
Creative name: Jessica Harris Occupation: DJ, model, actress Place of birth: Ukraine, Kyiv City of residence: Europe Countries of performances: European countries, Asia
Biography of Jessica Harris
The future DJ was born in Kyiv. As a child, the girl saw herself in a creative profession – she was interested in acting, stage and music. She was an active participant in school performances and concerts. She was engaged in theater and choreographic groups. She was also fond of sports – she played in the handball team, attended the sections of athletics and acrobatics.
From the age of 14, she became a professional photomodel for international photobanks. From the age of 15, she worked in a showballet, where she began to earn her first money. She took part in television shows, has experience in shooting TV series, advertising companies of well-known global brands. After graduating from the university, she felt an urge to act, attended castings, masterclasses.
Who is DJ Jessica Harris?
DJ Jessica Harris studied at a Moscow acting school in 2022, but after the start of a full-scale war between Russia and Ukraine, she left the aggressorcountry. Went to Dubai to visit Ukrainian friends. A friend reminded her of her childhood dream to try her hand at music, and suggested she sign up for DJ-ing lessons. The learning process captivated the girl and now this business has become the meaning of her whole life.
Styles played by DJ Jessica Harris: Progressive House, Deep House, Downtempo, Afro House, House, Melodic House.
DJ Jessica Harris says in her social networks that her life is inspired by sports, music and travel. The young star willingly shares photos from trips on her Instagram, where she has more than 59,000 followers.
DJ Jessica Harris is a bright chocolate pepper of cool parties, luxury events, fashion establishments. You can order a performance by a stylish DJ in several ways: by writing on a social network or by email. The geography where DJ Jessica Harris plays her sets is diverse – European countries, resort countries of Asia.
Ексклюзивне інтерв’ю для ЗІРОК з талановитим артистом по імені Данило Котик – про перший мільйон, паленку і чому він навчився як гінеколог.
Можна довго й різноманітно розмовляти про нього. Але правда в тому, що він – просто веселий чоловік, а потім вже шоумен, артист, таксист, гітарист, фінансист, блогер, влогер, тік-токер, астролог, філолог, таргетолог, гінеколог та криптоінвестор. І це все в одній постаті – Данило Котик.
Але головне у цьому шоумені – акторство й справжня майстерність перевтілення. От і у новій комедії “Психи на волі” кінокомпанії Smart Movie, де він грає головну роль, Котик як би і перетворюється, але насправді, у себе самого.
-Ти дуже різнобічний артист. Але читач, можливо, здивується, якщо дізнається, що все починалося зовсім не з театру або корпоративів. Здається, все починалося з медицини?
– В юності був такий епізод у біографії. Я вчився в медичному коледжі, де розраховував на безапеляційну популярність серед дівчат. Оскільки їх було багато, а нас хлопців було дуже мало. Але парадокс ситуації полягав у тому, що на нас, як на полову меншість, дівчата дивилися без ентузіазму, як на паленку. Здається, ефект той самий, але вживати не хочеться.
Моєї радості не було меж, коли я дізнався, що можна ходити до студентського хору. Ведж піти на сцену співати я мріяв з дитинства. Керівник виявив відразу інтерес до мого скромного, на той час, персонажу. Дозволив у програмі виступів між піснями читати байки з сцени. І головне, довірив мені нести на виїздах свій баян. Я був дуже радий, гордий і вдохновлений пару-трійку років. Доки не дізнався, що мої байки в проміжках – це всього лише час для відпочинку керівнику і баян йому носити втомило. В цей час прийшло перше масштабне розчарування в творчості. Я був порожній і депресований.
До речі, медичний я з горем пополам закінчив. Але гінекологом став лише наполовину. Тобто подивитися вмію і сказати, що я на цей рахунок думаю. Але точний діагноз поставити не зможу.
– Як альтер-его допомагає у фінансовій сфері?
– Мій шлях до першого мільйона був довгим і колючим. Продовжується й донині. По дорозі до нього я продавав квас, новорічні ковпачки, криптовалюту. Одним словом все, що погано лежало і добре продавалося.
І потім, як указці, мене помітили і запросили на екран. Тут можна подумати, що на перші канали ТБ і у рейтингові шоу! Але не за моєю долею! Запрошували скрізь, де потрібно просто постояти і помовчати: шоу для домогосподарок, серіали для їхніх собачок, кліпи для різних меншинств, навіть «Мухтар» не обійшов увагою.
Разом з досвідом роботи виріс рівень професіоналізму. Але я б це назвав інакше: – Через багато років не втрачати внутрішню дитину, а навпаки відкривати більше граней і свободи.
– І як Котик потрапив у кіно?
– Просто! Пару років тому познайомився з режисером Віктором Сокуренко. Він якраз ставив виставу-імпровізацію “Глядач керує”. На першій зустрічі відбулося розуміння з напівслова і загальний погляд на творчість. Виставу, до речі, зіграли чудово! Але в розгар пандемії. І це мінус.
Цього осені Віктор Сокуренко разом з Володимиром Горянським відкрили кінокомпанію «Smart Movie», де я вела презентацію і знімаюся у першій картині «Психи на волі».
– «З усіх видів мистецтва для нас найважливішим є кіно». Чи відчуваєте ви близькість цього вислову?
– Дуже важливо робити те, що ти хочеш. Слідувати своїм мріям і цілям. Багато людей забувають свої мрії, вважають їх маленькими і неактуальними. Тому вони хворіють і мало заробляють. А от якщо трохи задуматися і перетворити хобі в щоденну справу, то працювати не знадобиться. Я обожнюю людей, які не працюють. Які займаються улюбленими справами. Якщо навіть я до цього прийшов, то впевнений, що зможе кожен. Хочу, щоб так і було!
Відомий колумбієць вирішив підстригти святе – наше олив’є! Що ж пропонуєш замість, Екторе?
Рецептів, що полегшать ваше життя в новорічну ніч – не так вже й багато. Легкі, оригінальні та корисні страви для новорічного столу пропонує вам український шеф-кухар, ресторатор і просто хороша людина Ектор Хіменес-Браво.
Відкривати новорічний стіл Ектор пропонує крабовим салатом без рису – клянеться, що він “дійсно смачний”! Умова – майонез до салату повинен обов’язково бути домашній. Повірте, якщо ви його хоча б раз спробуєте, то нічого іншого більше не захочете, а готується він дуже просто і швидко. Далі в якості гарніру ресторатор пропонує картоплю з тунцем, ніжний фарширований перець і хрустку картоплю по-сільськи. А квінтесенцією новорічного столу коронне страва наших мам – запечена курка, як повідомляє у своєму рецепті Ектор, “ідеальна”. Альтернативною або додатковою коронною стравою можна приготувати печінковий кекс – смакота!
Новорічний печінковий кекс
Інгредієнти:
куряча печінка – 600 гр
яйце – 2 шт
морква – 150 гр
кукурудзяне/пшеничне борошно – 40 гр
рослинна олія – 5 гр
мускатний горіх – 1 гшр
солодка паприка – 3 гр
сіль, перець
Моркву натираємо на великій тертці, цибулю нарізаємо дрібними кубиками. Пасеруємо цибулю та моркву на сковороді з невеликою кількістю рослинної олії.
Курячу печінку промиваємо та видаляємо видимий жир та плівочки. Підготовлену печінку подрібнюємо блендером.
До подрібненої печінки додаємо яйця, борошно, пробиваємо блендером до однорідності.
Масу, що вийшла, солимо і перчимо за смаком, додаємо солодку паприку, мускатний горіх і пасеровані овочі, перемішуємо.
Викладаємо суміш у форму для запікання та відправляємо у розігріту до 180 градусів духовку на 50 хвилин.
Новорічні рецепти від Ектора Хіменеса-Браво
Ідеальна ціла запечена курка
Інгредієнти:
курка – 1 ціла
сіль, перець
Курка має бути кімнатної температури
Миємо курку, протираємо її обов’язково, змішуємо сіль із перцем і добре натираємо з усіх боків курку і всередині теж.
Запікаємо при 180 градусах до золотої скоринки. Готовність перевіряємо надрізом на філе.
Фарширований перець без рису і підлив
Інгредієнти:
Перець болгарський – 6 шт
Стегна куряче без шкіри – 400 гр
Твердий сир – 200 гр
Печериці – 180 гр
Йогурт або сметана – 10-12 ст л
Сіль, перець
Зрізаємо шапки, чистимо серединку від насіння, філе куряче ріжемо на кубики, гриби також нарізаємо, сир натираємо на дрібній тертці.
Викладаємо в перці нацинку шарами: сир – гриби – йогурт – сіль/перець – філе – сир.
Ставимо на пергамент у духовку на 30-40 хвилин за 180-200 градусів.
Печений картопель з начинкою з тунцем
Інгредієнти:
Картопля – 4 великі штуки
Тунець у власному соку – 1 банка
Моцарелла – 150-200 гр
Вершкове масло – 50 гр
Зелень
Картоплю обмотуємо кожен окремо у фольгу, ставимо запікати при 180 градусах 20-25 хвилин. Перевірити готовність зубочисткою.
Розрізаємо картоплю вздовж, як кишеню, розминаємо вилкою картопля з олією і додаємо трохи моцарелли.
Рубаємо зелень, перемішуємо з тунцем, викладаємо на картопля зверху, посипаємо моцарелою і ставимо ще на 5 хвилин в духовку, щоб розплавити сир.
Ідеальний картопель по-селянськи хрусткий ззовні і м’який всередині
Інгредієнти:
Картопля – 500 гр
Олія
Сіль, перець
Чистимо картоплю, ріжемо на часточки. Вологи не допускати до часточок! Чи не мити часточки!
Щедро солимо – сіль створить хорошу скоринку на картоплі, додаємо олію, щоб картопля не сохла, а саме підсмажилася.
Викладаємо на пергамент у духовку на 200 градусів – і забуваємо про картошку на 20-25 хвилин.
Далі потрібно її просто по шматочку після приготування викласти на тарілку. Можна додати часниковий соус до картоплі під час подачі.
Крабовий салат без рису дійсно смачний
Інгредієнти:
Крабові палички – 200 гр
Огірки (без насіння) – 280 гр
Кукурудза консервована – 280 гр
Яйця – 5 шт
Домашній майонез – 100 гр
Цибуля зелена, зелень
Сіль, перець
З огірків обрізаємо боки, використовуємо їх. Усі інгредієнти нарізаємо дрібними кубиками, заправляємо майонезом, силлю та перцем. Можна замінити майонез на йогурт у співвідношенні 1:1.
Домашній майонез
Інгредієнти:
Яйце – 2 шт
Рослинна олія – 250 гр
Гірчиця – 2 год л
Лимонний сік – 1 ст.л
Цукор – 0,5 год л
Сіль – 0,5 год л
Усі інгредієнти повинні бути при кімнатній температурі!
Яйця розбити у високу вузьку ємність, відмінно підійде мірна склянка для занурювальних блендерів.
Влийте туди масло|мастило|, додайте|добавляйте| гірчицю, цукор – поставте ніжки блендера прямо на жовтки і збивайте не рухаючись.
Густий майонез почне утворюватися, збиваємо до кінця. Потім додаємо ще й лимонний сік.
Телеведучий Олександр Педан поділився рецептом гуакамоле і розповів, як його приготувати без помилок.
Що приготувати на сніданок? Як готувати авокадо? Що таке гуакамоле? Як з одного авокадо зробити сніданок на всю сім’ю? Готуємо з зіркою досить просту вегетаріанську страву, про яку багато хто чув, але не намагався її зробити.
ДОВІДКА ВІД ЗІРОК: Гуакамоле – традиційна мексиканська закуска (може бути соусом, паштетом або навіть салатом), яка впевнено завоювала своє місце в американській кухні і недавно стала популярною і у нас. До речі, цікаво, що авокадо – це фрукт, а його високий вміст жиру навіть називають “олією лісу” і рекомендують обмежувати його для дієт.
1. Ложкою витягуємо авокадо в тарілку. 2. Видавлюємо авокадо вилкою до однорідної маси. 3. Ріжемо цибулю і додаємо в авокадо. 4. Дрібно рубаємо варене яйце і перемішуємо у загальну масу. 5. Дрібно ріжемо помідори і також додаємо в масу. 6. Добре перемішуємо всі продукти до однорідної консистенції. 7. Оливкова олія, сіль, перець за смаком. ОБОВ’ЯЗКОВО! Полийте лимонним соком! 8. Викладаємо на грінки.
Сонечко, екзотичний пляж, пінаколада, чудовий настрій і ноутбук – приблизно так багато люблять уявляти собі ідеальну роботу. Як знайти себе після 30 років, як зрозуміти своє призначення, відкрити свою справу, працювати на себе і вийти з ненависного офісу – такі запити були дуже модними ще пару років тому в кабінеті психолога. Але пандемія перевернула всі карти і плани. Тепер хочеться безпеки, трохи-трохи стабільності надії на світле майбутнє і, безумовно, здоров’я.
І все ж, саме зараз, на часі пандемії, настав той самий момент, коли ви можете справді стати щасливими! Як знайти себе (навіть якщо вам за 30) і жити в радості, і чому це стало доступнішим саме зараз, ексклюзивно для ЗІРОК розповіла експерт всесвітньої школи Берта Хеллінгера та засновниця проекту “Архітектор долі” Марина Бурмака.
Марина Бурмака, основатель проекта «Архитектор судеб»
Останнім часом люди часто починають шукати своє призначення і змінювати сферу діяльності в дорослому віці, коли їм вже за 30. Чи можливо стати дійсно успішним, якщо почати шукати своє улюблене заняття не в школі, а розпочати пізніше, після 30 або 40?
– Я вважаю, що зараз успіх не має віку. Популярність і велика кількість підписників в Інстаграм чи в Тік-ток доступні всім – від немовлят до людей навіть у дуже мудрому періоді життя. Відкрити своє справу, в якій і тобі добре, і користь для інших, саме після 30-ти років або 40-ка – це найбільш природне. Коли вже є життєвий досвід, на який можна опиратися, цілісність особистості, драйв і смак до життя.
Чи існує певний критерій віку, коли краще починати своє діло і працювати з призначенням?
Середній вік успішного стартапу – 45 років. Коли людина вже все довела, вона починає жити задоволенням і створювати бізнес “для себе”. McDonald’s, Zara, Ford, Монобанк та навіть “Гаррі Поттер” були створені саме такими людьми.
Головне – позбуватися від закаменілих установок, спробувати нові досвіди і дозволити собі бути живою і недосконалою. Мені здається, що з віком люди стають цікавішими, а успіх вже іншого якості.
Чому так відбувається? Як пояснюють цей тренд психологи, соціологи та інші експерти?
Справа, якою ми займаємося, – це дзеркало того, що у нас всередині. Тому людина змінює галузь діяльності лише тоді, коли він сам змінюється. А причини для цього у нас досить серйозні.
Перша – глобальна. Ми унікальні тим, що народилися на зламі двох великих епох. Ми свідки колосальних змін у розвитку всього людства. Знання, навички, професії і навіть сфери діяльності застарівають з неймовірною швидкістю! З’являються нові актуальні та вимагані професії. Тому гарантовано, що ми будемо робити все життя – навчатися і переосмислювати, вивчати різні спеціальності. А значить – змінювати себе, щоб швидко перебудовуватися в нових умовах.
І друга причина – чисто психологічна. Кожні 7 років жінка переживає певні вікові архетипи (у чоловіків цикл 9 років). До 35-ти років наші завдання на різних життєвих етапах – навчитися будувати відносини з зовнішнім світом: я і батьки, я і суспільство, я і професія, я і чоловіки, я і гроші і т.д. А після 35ти вектор направляється всередину. Починається непростий період, мета якого – створити гармонійні відносини з самою собою.
І тут багато людей, навіть дуже успішних, переживають кризу. Тому що раптом виявляється, що сходи, по яких людина піднялася нагору, були встановлені “не до того стіни”. Все, чого людина досягла до цього – насправді було способом виправдати очікування інших людей. На першому місці батьків.
І тільки в цьому віці людина починає вчитися слухати себе і розуміти свої власні бажання. У більшості випадків вони не співпадають з батьківськими. Тому люди вже «під себе» змінюють у житті все: професію, партнера, життєві цілі і пріоритети.
Знаю, що ви самі пройшли через таку успішну історію пошуку себе та повної трансформації своєї діяльності. Як це відбувалося у вас?
– Я пройшла через досвід, який зараз переживають багато людей. Я побудувала успішну кар’єру в політиці, працювала з усіма президентами, в парламенті та уряді. Я отримала 3 освіти, 2 наукові ступені. Згодом все це стало якось чужим і перестало приносити мені щастя. Тоді я покинула всю свою діяльність. Протягом 3х років я подорожувала по світу, навчалася у найкращих світових майстрів трансформації з різних духовних традицій. Мої зміни перевершили всі очікування! Зараз я допомагаю людям, які досягли стелі і не знають, куди рухатися далі, зробити прорив у своєму житті, досягти таких же результатів, але набагато швидше, без виснажливих практик і ретрітів.
Я би назвала локдаун глобальним ретритом. Багато моїх клієнтів кажуть, що в цей час вперше познайомилися з справжнім собою. А, опинившись перед смертю, раптом усвідомили, що у свої 40 або 50 ще так і не почали повноцінно жити. Тому після карантинів ми бачили сплеск звільнень з роботи, радикальні зміни в бізнесах, розлучення і навіть переїзди в інші країни. Незважаючи на загальний драматизм ситуації, для багатьох людей почалася зовсім нова сторінка, і вона – про життя в радості і в згоді з собою!
– Коли існує загроза життю та здоров’ю, у людини миттєво перебудовується система цінностей. Відразу видно, що найважливіше, а що – зайве. І у цьому плані пандемія пересіяла, як через сито, наші пріоритети. Я б назвала локдаун глобальним ретритом. Багато моїх клієнток кажуть, що в цей час вперше познайомилися з собою насправді. А, опинившись перед смертю, раптово усвідомили, що в свої 40 або 50 ще так і не почали повноцінно жити. Тому після карантинів ми спостерігали спалахи звільнень з роботи, кардинальних змін в бізнесах, розлучень і навіть переїздів в інші країни. Незважаючи на загальний драматизм ситуації, для багатьох людей почалась зовсім нова сторінка, і вона – про життя в радості та в згоді з собою!
Артистка, яка зовсім скоро відправляється у всеукраїнський концертний тур “ЧЕКАЙ” по 35 містах країни, ексклюзивно розповіла ЗІРКАМ про свій улюблений аромат, з яким познайомилась абсолютно випадково.
Не секрет, що Злата Огнєвіч любить Френка Сінатру, саме він і допоміг їй відкрити чарівний аромат, який увійшов до топу її улюблених. Одного разу Злата прочитала про улюблений аромат одного з її улюблених виконавців усіх часів – Френка Сінатри.
– Якось я прочитала про улюблений аромат Френка Сінатри від CREED і вирішила дізнатися більше про ці парфуми. Так у мене з’явився улюблений аромат від CREED “Love In Black”, – прокоментувала Злата Огневич.
На офіційному сайті ціна за маленьку пляшечку стартує від 380$ за 75 мл. Ну, що ж, гідний аромат завжди повинен коштувати гідних грошей.
– Любов у Чорному – сміливий, квітковий аромат, повний пряної теплоти і загадковості, представлений у пляшці з чорного вулканічного піску – елементарний, потужний і непохитний – саме такий опис ми знаходимо на офіційному сайті бренду.
Основні ноти Love In Black (Любов у чорному) складають: болгарська троянда, північний жасмин, грасска фіалка. Пряні ноти гвоздики та аромат бургундської чорної смородини додають вишуканості. Томний аромат для справжніх спокушниць.
Ми всі знаємо бренди, про які говоримо щодня, які дивимося годинами, не відірвавши очей від екранів. Це кіноплатформи, такі як HBO і Netflix, але мало хто знає про тих, хто працює за кадром і над ідеальним звучанням.
Працювати з такими “монстрами” світового розважального бізнесу – мрія багатьох, але прийнято вважати, що там працюють лише американці або європейці. Зовсім ні, якщо врахувати, скільки талановитих і працьовитих хлопців – вихідців з СНД змогли досягти небачених успіхів за океаном.
Дмитрий Греков
Один з таких хлопців – хлопець на ім’я Дмитро Греков, професійні досягнення якого складно переоцінити. Тільки за 2018-2019 рік він розширив свою трудову діяльність настільки, що встиг працювати з компанією Samsung на презентаціях останніх моделей відомого телефону. Так, росіянин Дмитро Греков співпрацював з такими івентам як – Samsung Galaxy 10 Birthday в червні 2019 року. А ще він був офіційним звукорежисером на Sony post Grammy Reception, яка вважається головним after-party відомої премії. До речі, варто відзначити гостями цього вечірнього заходу були Usher і Pentatonix, а також багато власників американських музичних лейблів.
Цілеспрямований юнак Дмитро Греков народився у далекому Узбекистані, але досить довго проживав у столиці РФ – Москві. Після школи він вирішив присвятити себе юриспруденції, тому успішно закінчив юридичний факультет, але все ж душа тягнула до виробництва звуку. Саме це заняття більше всього чарувало і надихало Дмитра. У певний момент Греков вирішив приділяти всі вільні години розробці звуків та пошуку нових рішень у цій галузі. Він переїхав до США, і вже через деякий час до нього почали звертатися компанії з відомими назвами, а у 2018 році він працював над звуковим супроводом баскетбольного івенту NBA LIVE.
За словами Дмитра Грекова, щоб про будь-який івент говорив увесь світ, потрібно залучати професіоналів з усієї планети з різними точками зору, які могли б внести новизну і унікальність в кожен проект. Крім того, він повністю згоден з тим, що Америка – країна для сильних і унікальних, тобто новаторів у своїй галузі.
Зараз Дмитро Грекову 29 років, незважаючи на безліч досягнень і статусні івенти, з якими він співпрацював, він продовжує вдосконалювати свої навички і нести світу якість звуку, гідне нового тисячоліття.
Головний редактор журналу “Панорама”, гуру інтерв’ю, журналіст та автор кількох книг, мандрівниця та просто красива дівчина Ірина Татаренко крім того є вельми затятою кіноманкою. Ірина не пропускає жодну світську прем’єру фільмів, а про кінофестивалі вона знає не з чуток. Тільки на Одеському кінофестивалі вона побувала десять раз і знає про нього абсолютно все. У ексклюзивному інтерв’ю, яке відбувалося під шум дощу на затишному Подолі, Ірина розповіла про головне. Навіщо потрібне фестивальне кіно, чим відрізняється ОМКФ від Каннського фестивалю, як зробити інтерв’ю зі світовою зіркою і скільки коштує вечеря з Леонардо Ді Капріо. І так. Чому на червоній доріжці фестивалю так багато “рагулей”.
Іра, ти їздиш вже десять років кожного літа на Одеський кінофестиваль. Чому?
Якщо я скажу, щоб подивитися першокласне кіно, ти все одно не повіриш. Як можна пляжному відпочинку в сонячній тусовочній Одесі віддати перевагу прохолоді кінозалу? (Сміється.) Саме так я думала, коли вперше потрапила на ОМКФ в 2010-му році. В той момент я не зрозуміла: чому їхати на фестиваль, чому дивитися всі ці фільми складні та незрозумілі. Єдину відповідь, яку знайшла для себе – щоб взяти інтерв’ю у зірок світового кіно, яких запрошують організатори.
Чи це взагалі реально звичайному журналісту отримати інтерв’ю у світової зірки на фестивалі?
Схема отримання інтерв’ю плюс-мінус однакова. Кожен акредитований журналіст отримує список гостей події, і подає запит на інтерв’ю до прес-служби. А от отримає він інтерв’ю – це вже лотерея. Адже чим відоміша зірка, тим більше заявок від видань, серед яких “право першої брачної ночі” логічно отримають найавторитетніші. Не можуть “Вогні Буденновська” обійти американський Vogue. Хоча… ніхто не скасував щасливий випадок і наполегливість журналіста. Знайома кореспондентка розповідала, як вони вибирали актора Віктора Сухорукова під час “Кінотавра” на пляжі, і ще одна подруга дежурила біля готелю Єлені Яковлевої, коли вона приїхала на гастролі до Києва. І у першої, і у другої все склалося.
З яких причин звезди можуть відмовити у співбесіді?
Є категорія артистів, які вважають, що не потребують уваги преси, а особисте життя тримають за сімома замками. У цьому є раціональне зерно. Недостаток інформації підігріває інтерес, а з іншого боку – публіку можна “перемаринувати”, коли вона забуде про зірку зовсім. Це, якщо ми говоримо про відмову на початку переговорів. А якщо в процесі – є “топорні питання” і “топорна сміливість”.
Топорні питання – це коли журналіст не готовий до розмови і задає банальні питання про творчі плани, що дратує людину. Топорна сміливість – запитати зі гри в зірку про її орієнтацію або “чий Крим”, що не завжди виправдано в контексті зустрічі. На мою пам’ять після запитань про орієнтацію Фредерик Бегбедер та Ілля Лагутенко відмовилися продовжувати прес-конференцію і вона просто закінчилась.
Голлівудські зірки простіші в спілкуванні чи більш складні порівняно з нашими?
Думаю, що тут справа навіть не в національності, а скоріше в мотивації досвідності, причому, як для зірок, так і для журналіста. Ведь інтерв’ю – це діалог.
Я якось готувалася до зустрічі з актрисою Наталією Андрейченко, переглянула купу фільмів і інтерв’ю з нею. Питання вийшли «трьохповерхові» і заплутані. Уже під час інтерв’ю я помітила, що мої питання були довші за згортливі відповіді зірки. І потім Наталію взагалі забрали на зйомочу площу. Загалом, інтерв’ю не вдалось. Виходжу з павільйону порожніми руками, і раптом до мене дзвонить її менеджер і повідомляє, що Наталія буде чекати мене в готелі і готова завершити інтерв’ю. Приїжджаю, а вона посміхається і каже: «Ти спочатку мені так не сподобалася! Прийшов до мене «розум на тонких ніжках» і щось хоче». (Сміється.) І ось це наше інтерв’ю тривало до чотирьох ранку, у мене вийшов чудовий ексклюзив! З того часу я стараюся поміщати питання в один рядок, навіть якщо дуже захочеться «а поговорити».
Складно зробити селфі під час фестивалю? Наприклад, з Катрін Денев?
Селфи – це питання твоєї удачі та нахабства. Задавати питання Катрін Денев, коли вона була головним гостем фестивалю, і доступ до неї був практично закритий, мені вдалося у курилці. Отримати відповіді у Вадима Перельмана вдалося, коли він переміщався з вечірки на вечірку фестивалю. Але селфі ні з Денев, ні з Перельманом у мене немає. Ну і потім селфі з суперзіркою – це, звісно, тисяча лайків в твоєму акаунті, але через день воно втратиться в стрічці новин. А от отримати класну відповідь – вартує дорого. Дуже запам’яталася мені відповідь Ренати Литвинової на питання про кохання: «Я не вірю в кохання, я вірю в прояви кохання». Гарно ж! Чи тої ж Наталії Андрейченко, яка сказала: «Розум насилує душу, частіше прислухайся до своєї душі, дитко».
А ти була на інших кінофестивалях?
Так, я декілька разів була на кінофестивалі у Каннах. Це справжнє свято кіно! У минулому році я встигла відвідати прем’єру фільму “Одного разу в Голлівуді” Тарантіно. Коли на ранковій прес-конференції з’явився Леонардо ДіКапріо у елегантному синьому костюмі, толпа з дорослих кінокритиків, здорові солоні сивини, і нарядних журналісток просто заскрипіло! Навіть не знаю, що було цінніше – потрапити на брифінг з справжніми зірками або злитися з толпою людей, закоханих у кіно і професію, якими вколисуються колінки при побаченні дитячого кумира. За зустріч з яким, ні кіношники, ні журналісти готові віддати на “чорному кіноринку” до 13 тисяч євро. До речі, саме через перепродаж запрошувальних особам в Каннах минулого року розгорівся неприємний скандал.
[irp posts=”23740″ name=”5 причин смотреть фильм “Однажды в Голливуде””]
Чим відрізняється ОМКФ від Каннського кінофестивалю?
Масштабом. Каннський кінофестиваль – це світовий бренд із історією у 73 роки, і один із головних щорічних кіноподій планети. Він більш закритий, менш потребує уваги журналістів країн з невеликим кіноринком, до яких відноситься Україна. Одеський кінофестиваль – молодий, але амбіційний. На мій погляд – головна культурна подія України. За помірну вартість абонементу у вас є можливість подивитися краще сучасне кіно, взяти участь у визначенні переможця фестивалю, потрапити на творчі зустрічі зірками світового кіно. Не на кшталт Канн, де абонемент на покази на три дні коштує 400 євро, у цю ціну не входять закриті покази та творчі зустрічі. Цим треба користуватися!
Які сукні, до речі, потрібно брати на ОМКФ? Можна обмежитися однією МЧП (маленькою чорною сукнею) на всі заходи?
Залежить від того, чи плануєте ви виходити на червону доріжку церемонії відкриття і закриття фестивалю, світські заходи, які проходять у рамках кінофестивалю, або обмежитесь відвідуванням афтерпаті, які щовечора проходять у одному з клубів міста. Червона доріжка передбачає наряди за dress code, тут точно не вдасться обмежитися лише однією МЧП. Вихід на доріжку – випробування. Вона може стати сотнями лайків і фотографій у підбірці «найстильніших», або зробити рейтинг на «рагулях».
Монро на дорожке ОМКФ и главный редактор журнала “Панорама” Ирина Татаренко
Ну вот, про ragu.li і інші ЗМІ, які публікують цілі фотогалереї найгірших нарядів ОМКФ. Чому так багато одягнених не за дрес-кодом на червоній доріжці ОМКФ?
«Рагули» є і в Каннах! Згадай Лену Леніну з «домом» на голові і більшість «голих платтів» на супермоделях. Справа в тому, що як у Каннах, так і в Одесі на вході на червону доріжку стоять звичайні охоронці, а для них плаття в пол – це плаття, яке прикриває щиколотки. Неважливо, що власниця взяла вбрання напрокат в відділі маскарадних костюмів.
Добре, з вечірками і роботою все зрозуміло. Давай про головне: про кіно. Чи є такі фестивальні фільми, які тебе надихнули?
Зараз мене буде складно зупинити, оскільки переважну частину мого умовного «десятки the best» становлять фільми, побачені на ОМКФ – «Обійми змію», «Ангели революції», «Лобстер». Бонус фестивалю – можливість спільно пережити враження від фільму у компанії кіноманів. Розчулитися разом з переповненим залом на «Неоновому демоні» Рефна, коли героїня ронить… око. Аплодувати хитрим поступкам героїв «Паразитів» Пон Чжон Хо. Тиснутися на підставних стільцях і сходинках, аби всі шанувальники Андерсона змогли розміститися в залі на «Королівстві повної місячності», або мокнути в довгій черзі, щоб потрапити на сеанс «Римських канікул» Аллена. Або спільно заридати на… Та я можу заридати навіть на «Термінаторі». (Сміється.)
Скажи, зачем ці фільми дивитись взагалі? Фестивальні фільми – часто дуже важкі.
Фестивальні фільми – так чи інакше є сучасне мистецтво. Вони дійсно складні. Ледве цікавлять з перших хвилин, і іноді навіть до 30-ої не привертають увагу, але потім на довго засідають у пам’яті й з’являються в якій-небудь відповідальній життєвій ситуації або навіть впливають на твої життєві рішення, цінності, пріоритети.
Так а зачем тогда это смотреть?
Фестивальне кіно дає чіткий відбиток соціальних та культурних проблем суспільства в даній країні на даний момент. З’являється можливість скласти свою картину світу, оцінити й зрозуміти, наскільки ці проблеми вам відомі й актуальні. Грузинський фільм-переможець минулого року на ОМКФ “А потім ми танцювали” Левана Акіна піднімає проблему сприйняття в патріархальній Грузії ЛГБТ-спільноти. Ця проблема близька Україні. Фільм “Іней” Шарунаса Бартаса, на мій погляд, добре підходить до абсурдності сприйняття війни типовим громадянином, його неспроможністю розуміти масштаб трагедії та ступінь небезпеки. Хоча більшість фільмів фестивалю присвячені темам більш близьким і відомим кожному – пошуки себе, свого місця в житті, кохання.
Потім ми танцювали – трейлер
А ти пам’ятаєш перший фестивальний фільм?
Щоб з катарсисом і генезисом, і все одно нічого не зрозуміло – це була “Трансильванія” Тоні Гатліфа, подивлена на спор. Було складно. А потім мені хтось дав диск з фільмами Кіри Муратової і це виявилося ще складніше. Я нічого не зрозуміла, крім монологів Ренати Литвинової, на які можна дивитися безкінечно і зовсім необов’язково вдаватися, і тим більше розуміти. (Сміється.)
Вже коли я почала свідомо відвідувати кінофестивалі, мені все одно не раз хотілося вийти, навіть з фільмів-шедеврів, вітряних критиками та нагороджених призами різних кіногромад. Намагалася скасувати фільм “Моє щастя” Лозници, призера фестивалю “Молодість”. Але у мене було заплановане інтерв’ю з виконавицею ролі в фільмі, і мою спробу втечі прямо біля виходу перекрив організатор зустрічі. (Сміється.) Оскароносний фільм “Любов” Ханеке я дивилася, прикривши очі руками. Втекти було некуди – лила сильна злива. Це хороші фільми, але для мене вони виявилися важкими. Можливо, в деяких героях я бачила себе та свої найгірші якості. Непросто дивитися на себе непривабливого збоку, а тим більше з екрану.
Що найскладніше на фестивалі?
Визначитися: ти розумний чи красивий – вибрати між тусовкою та кіно, бо поєднати буде непросто. Та якщо ви відважитеся на марафон: три-чотири фільми в день, інтерв’ю або прес-конференція, результати якої треба буде швидко написати на коліно та відправити в редакцію, щоб ввечері мчатися на афтерпаті, то, ймовірно, на п’ятий-шостий день ви перетворитесь на зомбі з фільму “Мертві не помирають”Джармуша. (Сміється.) А взагалі фестивалювати – це, звичайно ж, дієслово. А фестивальники – несплячі люди з титановою печінкою й просторою карткою пам’яті, яку вони втратили на одному з фестивальних афтерпаті.
Лайфхаки для початківців фестивальщиків
Якщо ви вперше вирушаєте на кінофестиваль, вам знадобляться поради Ірини Татаренко:
Даже если ты очень сильно любишь опаздывать и это у тебя в крови, придется стать пунктуальным. На фестивальное кино тебя не пустят ни по какому VIP-пропуску, если ты опоздал более чем на 10 минут на сеанс.
Во время фестиваля попкорн не продают в баре, точнее… не покупают. Это считается дурным тоном – есть во время сеанса.
Не сильтесь посмотреть больше пяти фильмов за день. Берегите здоровье.
Купаться в море, смотреть кино и ходить на вечеринки – не получится! На старте определите приоритеты. Хотя, на всякий пожарный – держите купальник в сумочке.
Creative name: Jessica Harris
