Showing 8 Result(s)
джокер 2024
КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Джокер: Два обличчя божевілля — провальна музична історія про втрату сенсу

Фільм «Джокер: Два обличчя божевілля», на жаль, не виправдав великих очікувань, які були сформовані після виходу оригінальної картини 2019 року. Однак є кілька моментів, які заслуговують на позитивну увагу. Найбільше враження на глядачів справили акторські роботи Леді Гаги та Хоакіна Фенікса, а також музичні номери, які хоч і здавалися іноді недоречними, але додали новизни та сміливості.

Позитивні моменти:

  1. Акторська гра. Леді Гага, відома своєю харизмою і музичними досягненнями, здивувала глядачів не лише своїм вокалом, а й інтерпретацією Гарлін Квінзел. Її персонаж вирізнявся емоційною глибиною та правдивістю. Водночас, Хоакін Фенікс знову виклався на повну, демонструючи глибокий психічний стан Джокера.
  2. Музичні елементи. Хоча мюзикловий підхід викликав неоднозначну реакцію, для багатьох глядачів це стало свіжим подихом у франшизі, яка часто виявляється занадто похмурою. Вокальні партії Леді Гаги та їхній контраст з депресивною атмосферою фільму робили його візуально та емоційно цікавішим.
  3. Сценографія та візуальна складова. Фільм був сповнений естетичних сцен, які вражали масштабами та атмосферою. Художній напрямок прекрасно передав похмурий, відчужений світ Джокера, а також яскраві моменти його уявлень про власну реальність. Камера занурювала глядача в напружену атмосферу, яку важко забути.

Ну і про погане…

Джокер: Два обличчя божевілля (2024) — смілива, але невдала спроба продовжити історію Артура Флека. Режисер Тодд Філліпс вирішив ризикнути і зробив музичний фільм, що викликало змішані емоції. Хоча ідея поєднання психологічного трилера з мюзиклом виглядає цікавою, результат виглядає плутаним і розтягнутим. Леді Гага в ролі Гарлін Квінзел демонструє вокальні таланти, однак Хоакін Фенікс у цьому жанрі виглядає не так переконливо. Музичні номери є одними з небагатьох яскравих моментів, проте вони не врятували фільм від критики за слабку сюжетну лінію та відсутність динаміки.

Замість обіцяного розвитку персонажів, фільм знову повертається до темного, безнадійного світу, який уже був розкритий у першій частині. Незважаючи на хороші акторські виконання, це не допомагає утримати увагу глядача. Як результат, картина отримує лише 5/10 від багатьох критиків, застрягши між сміливими ідеями та їх поганою реалізацією.”

Фільм розчаровує глядачів, які чекали чогось більшого, ніж просто повторення темної атмосфери.

Оцінки та критика

Багато критиків відзначили, що сценарій фільму був його найслабшою стороною. Наприклад, Rotten Tomatoesоцінили його на 55%, зазначаючи, що намагання змішати жанри музичної драми і психологічного трилера не вдалося належним чином . Metacritic надав фільму лише 5/10, що свідчить про загальну незадоволеність відомих кіноекспертів .

З іншого боку, відомі критики, як-от Річард Ропер, визнали акторські здібності Фенікса та Гаги, зазначаючи, що вони стали головними перевагами фільму, але сценарій виглядав затягнутим і місцями хаотичним .

Фільм «Джокер: Два обличчя божевілля» безумовно має сильні сторони, такі як видатна гра головних акторів і сміливий підхід до поєднання жанрів, проте слабкий сценарій і невдале музичне поєднання розчаровують багатьох глядачів. В результаті він отримав середні оцінки та викликав більше критичних зауважень, ніж захоплення.

маріанна кох зорова
НОВИНИ ШОУ-БІЗНЕСУ, СКАНДАЛИ

Місіс Україна 2024 Маріанна Кох-Зорова елегантно поставила хейтерів на місце

Після неймовірного успіху на міжнародному конкурсі “Ms. World International 2024” у США, де Маріанна Кох-Зорова, донька відомого актора Ігоря Зорова, увійшла до списку найуспішніших жінок світу та здобула одну з престижних номінацій, на неї обрушилась хвиля критики. У соціальних мережах деякі користувачі, переважно жінки, звинуватили Маріанну у використанні пластичної хірургії та назвали її красу “штучною”. Але замість того, щоб мовчати, Маріанна перетворила цю критику на можливість для серйозної розмови про стандарти краси та важливість суспільної діяльності.

У відповідь на звинувачення Маріанна опублікувала емоційну заяву у своєму Instagram, де підкреслила, що кожна жінка має право сама обирати свій шлях догляду за собою та зовнішністю. Вона наголосила, що краса – це особистий вибір, і суспільство не повинно диктувати жінкам, як їм виглядати. Та найважливіше — у своїй відповіді вона вказала на те, що наразі значення мають не зовнішні атрибути, а дії кожної людини на підтримку України.

“Публічність має свою ціну, я отримала шалений позитивний заряд підтримки і вітань. Але не всі мають однакове бачення краси чи успіху, і це нормально,” — пише Маріанна. Вона підкреслила, що представляє Україну на міжнародній арені в надважкий для країни час, займається благодійністю, допомагає військовим і біженцям. У той час, коли багато хто вирішує, “де у мене ботокс”, Маріанна купує автомобілі для полку “Азов” та організовує серію благодійних заходів для українських родин, що постраждали від війни.

Ця позиція знайшла широку підтримку серед її прихильників, які відзначили її мудрість і гідність у відповідь на хейт. Її слова також стали нагадуванням, що у воєнний час зовнішність та фізичні характеристики мають набагато менше значення порівняно з реальними справами на благо своєї країни.

Маріанна Кох Зорова

Маріанна Кох-Зорова — це не просто “Місіс Україна 2024”, а й успішна бізнесвумен. Вона очолює управління фінансовими ризиками в одній з найбільших швейцарських шоколадних компаній, є активною благодійницею та співзасновницею міжнародної громадської організації *World Cooperation Ukrainians Society*, що займається популяризацією української культури за кордоном.

Команда цієї організації на чолі з Маріанною з початку повномасштабного вторгнення організувала серію благодійних заходів у Швейцарії, серед яких — концерти українських артистів для діаспори та біженців, Дні української моди та кіно. Завдяки цим ініціативам було зібрано кошти на пікапи для військових, підтримку сімей, які втратили житло, а також допомогу дітям, що залишилися сиротами через війну.

Цей кейс Маріанни Кох-Зорової є яскравим прикладом того, як публічна особа може використовувати критику як інструмент для об’єднання людей та привернення уваги до важливих соціальних проблем. Її шлях демонструє, що справжня краса жінки полягає не лише у її зовнішності, а в її діях та внеску в суспільство. Маріанна продовжує залишатися однією з найяскравіших представниць української культурної дипломатії на світовій арені, просуваючи цінності нашої країни та допомагаючи тим, хто цього потребує. 

У цей непростий час її приклад надихає багатьох українців по всьому світу — як і жінок, які щодня долають нові виклики, щоб допомогти своїй країні.

Довідка:
Активна громадська діяльність, волонтерство та організація благодійних заходів – невід’ємна частина життя Маріанни Кох-Зорової. Команда ГО World Cooperation Ukrainians Society разом з Маріанною з початку повномасштабного вторгнення ініціювала серію благодійних заходів у Швейцарії, серед яких концерти таких артистів як Ірина Білик, Kalush, Kola, гурту “Друга Ріка” та інші для української діаспори та біженців. Також Маріанною та командою ГО були організовані Дні української моди та Дні українського кіно в Цюриху. Завдяки цим проєктам було зібрано кошти на пікап для легендарного Азову, фінансову підтримку українських родин, які втратили житло внаслідок обстрілів, допомогу також отримали  осиротілі під час війни діти з проєкту “Місто добра”, Фонд допомоги пораненим кінематографістам тероборони з ТБ “Суспільне”, підопічним БФ “Народжені перемагати”, а також велика кількість бригад ЗСУ.

КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Рицарі справедливості: огляд датської кримінальної комедії з Мадсом Міккельсеном

Датська кримінальна комедія «Рицарі справедливості» в український прокат вийшла 18 лютого. Режисер: Андерс Томас Йенсен. У ролях: Мадс Міккельсен, Ніколай Лі Каас, Роланд Мюллер, Густав Лінд, Ніколас Бро та інші.

У “Рицарях справедливості” Йенсен знову об’єднується зі своїм постійним актором Мадсом Міккельсеном, який тут грає військового, чия дружина загинула в залізничній катастрофі. І ось герой Міккельсена разом з ще трьома чоловіками середнього віку об’єднуються, щоб довести або спростувати одну теорію. Нагадує щось?

Так, нехай Йенсен є кращого рівня режисером, ніж Томас Вінтерберг, нехай його фірмовий чорний гумор і намірено несмішні жарти до певної міри обрамляють його авторський почерк, а історія зв’язана зовсім іншим, проте під час перегляду “Рицарів справедливості” важко уникнути порівнянь з “Ще по одній”. Тільки порівняння будуть очевидно на користь Вінтерберга, чия картина поступається одному з головних фаворитів у боротьбі за зарубіжний “Оскар” 2021 буквально в усьому.

Те, що фільм позиціонується як комедія, це велика помилка. Комедійних елементів тут особливо-то й немає – у перші півгодини «Рицарі» аж надто наступають такої драми, що дихати стає важко. Далі починаються спроби в чорний гумор, але в основному усі «комедійні» моменти тримаються на крикуліннях чудернацької трійці.

Як кіно, в основі якого історія групи персонажів, “Рицарі справедливості”, за ідеєю, повинні черпати свою силу з колективної акторської гри – як це було в “Ще по одній”, де кожний герой органічно доповнював один одного. Тут же характери всіх, окрім Маркуса, прописані загальними мазками, і малоймовірно зрители співчуття відчують хоч до одного з них. А от Маркус – дійсно єдина причина, чому картину Йенсена все-таки варто побачити: по-перше, тому що за його стосунками з дочкою, будуваними практично з нуля, спостерігати дуже цікаво, а по-друге, Міккельсен додає своєму персонажу необхідної глибини і драми.

Ознайомтесь також із іншими новинками кіно 2021 року від кінокритика Сергія Коростишевського в телеграм-каналі «Що по прем’єрам».

Элтон Джон байопик Рокетмен
КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Рокетмен: скандал з фільмом про Елтона Джона – все, що треба знати

У Каннах його уже подивили, а тепер він дістався і до нас – “Рокетмен”, фільм про життя Елтона Джона. І не встиг ще потрапити на екран, як викликав море суперечок. Тому що “незвичний байопік”, говорив сам Елтон Джон у Каннах і плакав… І що ж у ньому таке, скандальне?

Так і правда, які скандали у мільйонера-гея-наркомана? Секс, наркотики, рок-н-ролл, звичайно ж таки. І все це увійшло в фільм за настоянням самого Ельтон Джона. А що йому приховувати? Дідусь старий, що йому все одно… Але з застереженням! По-перше, він не винен, а все через важке дитинство! По-друге, він давно вже “не такий” (не вживає наркотики вже 28 років), по-третє, став порядним сім’янином – хоч і гей-шлюб, але справжній, з дітьми (у 2005 Елтон Джон уклав союз з канадським режисером Девідом Фернішем, а через п’ять років сурмама народила їм двох синів).

рокетмен гей сцена
Скандальна сцена з фільма “Рокетмен”: гей-оргія і наркотики

СЕКС, ЯКОГО НЕМАЄ

До речі, чи потрібно це демонструвати дітям? Залежить яким. Наприклад, китайцям, звичайно ж, ні! І не тільки… Справа в тому, що на всякий випадок сексуальну сцену зняли дуже цензурно, щоб не образити китайських цензорів, які не допускають такі кадри на екрани. Але біда настала із несподіваного боку. В РФ також вирішили, що таке не гідно, тому сцени сексу та Елтона Джона в трусах, а також фото з чоловіком і дітьми просто вирізали. От вам і скандал!

Терон Егертон
Елтон Джон в трусах, хочете ви цього чи ні. Тепер самі вирішуйте, яку версію фільма дивитись

Скандал дістався і до самого Елтона Джона, на що він відреагував миттєво: “Ми будемо будувати мости”.

ЕЛТОН АБО ФРЕДДІ?

Друге склизький момент – байопік «Богемська рапсодія», який вийшов зовсім недавно. Мало того, що там також розповідається про життя легенди 70-х гея-наркомана (Фредді Мерк’юрі, соліста групи «Queen»), знімала його група друзів (про це пізніше), так ще й режисер один і той же! Декстер Флетчер.

Не дивно, що “Богемська рапсодія” – один-в-один перша половина фільму “Рокетмена”. Та сама епоха, аналогічні наряди і ті самі штампи (важке дитинство, зустріч з однодумцями, перші успіхи і невдачі, нерозумні стосунки з дівчиною, ціна успіху, кохання і зрада). Одним словом, першу частину фільму можна хрустіти попкорном і зайти за пивом/в туалет, якщо ви не фанат Елтона Джона і гей-романтики.

Элтон Джон

Але ось коли ваш попкорн закінчиться, чекайте повороту! Потім сюжет різко закручується, рожеві слинки закінчуються, а герой перетворюється на того звичайнішого Елтона Джона, до якого ми звикли.

ХТО ЗІГРАВ ЕЛТОНА ДЖОНА

Ні, Елтона Джона грав не Елтон Джон. Більше того, навіть не співав. 29-річний актор Терон Еджертон сам співає в фільмі всі хіти свого героя. На свій манер, але місцями інтонації схожі на самого Елтона. І це всім дуже сподобалося.

Сам Терон Еджертон справляється з завданням бездоганно, а от візажисти підвели. Чому ж молодий Елтон Джон у кучерявих перуках виглядає на 35 років. А от 40-річний Елтон Джон, разом опухлий і втомлений від розпусти і наркотиків, виглядає підозріло свіжо, і 30-ти не даш. По-українськи він говорить не дуже – відрізняє вухо те, що різні голоси у дублюючого актора і в піснях, які програвали часто і в оригіналі.

Терон Егертон
Справжній Елтон Джон і не дуже. Схожі?

МЮЗИКЛ АБО..?

Мюзикли нашому глядачеві і так заходять нелегко. А гей-мюзикл – так це просто подарунок для гомофоба! Але фільм про співака, який ще й легенда, не може обійтися без його пісень. Тут співають всі, але не часто. При цьому хіти досить логічно вплетаються в етапи життя Елтона, біль чи радість яких і змусила його написати ту або іншу пісню. Драми тут також достатньо, як і фантасмагорії – Елтон Джон хотів створити не стільки байопік, скільки яскравий автопортрет в стилі дреґ-шоу (гугліть). Він то вибухає ракетою, то літає в галюцинаціях, а то й танцює з лікарями в реанімації і літає на роялі. І передано це все якимись олдскульними спецефектами з 90-х.

Рокетмен Элтон Джон

РОБ СТАРК: І ЩО ВІН МАЄ З ЕЛТОНОМ ДЖОНОМ?

Ось це поворот. “Гра престолів” завершилась, а Роб Старк – ні!

Роб Старк
Роб Старк в “Грі престолів”

Ричард Медден, який грав правильного і хороброго Короля Півночі Роба Старка, у “Рокетмені” з’являється в зовсім іншій ролі. Ох, що він відтворює з Елтоном Джоном! І це не спойлер.

Ричард Медден Рокетмен
Роб Старк в “Рокетмені”

РОКЕТМЕН: ДИВИТИСЬ ЧИ НІ

Склалося враження, що перед відходом 72-річний Елтон Джон вирішив заспівати солодку пісню самому собі. Справді, він же продюсер цього чудового фільму про себе, чому б і ні? Йому допомагали у цьому той самий – як несподівано – Девід Ферніш, його чоловік. Також старий друг, продюсер Метью Вон та його дружина і виконавчий продюсер – Клаудія Вон, як вказано в титрах.

Клаудиа Шиффер Элтон Джон
Цікаво, чому для титрів Клаудіа обрала прізвище свого чоловіка? На фото: Клаудіа Шиффер і Елтон Джон, багато років тому

Проте ми вже давно знаємо цього виконавчого продюсера як Клаудію Шиффер, супермодель 90-х. Вони дружать сім’ями вже багато років і були на весіллях одне у одного. І, можливо, саме через це фільм вийшов душевним і добрим, як і “Богемська рапсодія”, яку знімали колишні учасники групи: тому що злажений дружній колектив.

Дивитися чи ні? Обов’язково.

Элтон Джон байопик Рокетмен

О, так. Цікаво подивитися на чоловіка Елтона Джона! Ось він, Девід Ферніш. Людина, яка подарувала йому, можливо, найромантичніший подарунок у світі – казку про нього самого.

Девид Ферниш муж Элтон Джон

КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Годзила 2: Король монстрів – огляд сиквелу, чи варто дивитися?

“Годзилла 2: Король монстрів” – це сиквел. Про що переконливо свідчить цифра “2” в назві. Перший фільм нової франшизи (для неосвічених поясню: американці зробили перезапуск серії, яка до цього вважалася виключно японським дитинством) вийшов в 2014 році, і судячи з усього зібрав касу, якщо випустили продовження. Першу “Годзилу” я переглянув за день до прем’єри другої і плювався далі, ніж бачив. На другій я згадом просипався в кінотеатрі. Що не так з оновленою франшизою і чому пора вже Годзиллі на покій? Давайте розберемося.

Монстри на будь-який смак.

ОДНА ГОДЗИЛЛА, ДВІ ГОДЗИЛЛИ

Перша частина була поганою майже для всіх: атмосферою, затягнутою сюжетом, монстрами, які були на одне обличчя, а Годзилу взагалі явно обділили увагою, скоротивши її екранний час до мінімуму. Очевидно вирішили йти по стежках “Челюстей” Спілберга, правило якого гласить: “Чим менше глядач бачить небезпеку, тим більше він боїться”. Не вийшло. Друга “Годзилла” виросла в масштабі і… всього. Вона так і не змогла ні в сюжет, ні в персонажі, нікуди. Монстрів стало більше, і це єдине, чим може похвалитися сиквел. Пафос потроїли, з чого фільм-катастрофа (для людей в будь-якому випадку) став типовим бойовиком з картонними персонажами, переживанням яких не віриш ні на грам.

Змей Горыныч в деле.

КАТАСТРОФА ТРИВАЄ

Фільм “Годзілла 2: Король монстрів” – сіквел. Підтвердженням цьому служить цифра “2” у назві. Перший фільм нової франшизи (для тих, хто не в курсі: американці перезапустили серію, яка раніше вважалася виключно японським продуктом) вийшов у 2014 році і, здається, зібрав касу, отже зняли продовження.
Першу “Годзіллу” я подивився за день до прем’єри другої і плювався далі, ніж бачив. На другій я місцями навіть засипав у кінотеатрі.
Що не так з оновленою франшизою і чому час надати Годзіллі по заслузі? Давайте розберемося.

ЩО ВИ ХОТІЛИ?

Мабуть більше про фільм сказати і нічого. Це повністю провальна стрічка по всіх фронтам, за винятком, можливо, візуального сприйняття. Мільйонні бюджети були виділені не даремно і картинка періодично радує око.
Реанімування “Ґодзили” йде явно не за тим вектором. Рекомендувати піти на це щось можу тільки запаленим прихильникам персонажа, адже взагалі фільм відрізняється брендованістю і впізнаваністю.
Всім іншим строго-настрого пройти мимо.
А якщо ви раптом сподіваєтеся, що на цьому всесвіт “Ґодзили” пішов у небуття, поспішаю вас обрадувати: вже у наступному році нас чекає фільм “Ґодзила проти Конґа”, а ще через рік “Мотра”, казка про метелика-переростка.
Усе це великоліп’я входить у нову медіафраншизу “MonsterVerse” та лише набирає оберти. Вибір за вами, надавати чи не право на життя подібним проєктам, підтримуючи їх дзвінкою монетою, або розумно проходити мимо.
Виходячи з залу після сеансу, всі коментарі, які долітали до мого вуха, зводились до “ну і лайно”, “що я тільки що подивився?”, “і сх*яли він поперся з цією бомбою, не можна було дрон запустити?”. Так що висновки робіть самі.

Вердикт: проходняк.

КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Аладдін 2019: чи варто дивитися? Враження від фільму та український дубляж

Ви там іноді скаржитеся, що важко осилити багато буквочок, так що сьогодні спробуємо новий формат: Коротко про кіно.

аладдин 2019

Чи варто дивитися Алладіна?

Отже, що варто знати перед відвіданням “Аладдіна” 2019 року та чи варто йти? Перші 15 хвилин фільму викликають максимальне непорозуміння, як Гай Рітчі зняв таке сміття, але йти однозначно варто, адже як тільки на екрані з’являється Джин (не напій) у виконанні Вілла Сміта, одразу стає зрозуміло, хто претендує на пост головного героя. Фільм різко стає надзвичайно рухливим, активним, захоплюючим і взагалі дуже-дуже.

Кадр з фільма “Аладдін” (2019)

УВАГА, ГРИФОНЕ!

Велосипед вирішили не винаходити, зняли усе під копірку з мультфільму, іноді навіть сцену в сцену, кадр в кадр, що викликало ностальгічні почуття і цікавість, як улюблені моменти з 2D мультфільму втілюють в життя живі актори.

Ключовою відмінністю стало додавання лінії взаємин між персонажами, вони (взаємини) були настільки побутовими і життєвими, що викликали сміх і розуміння у всього залу.

Ну і Гай Річчі не був би чудовим режисером, якби не додав фірмових штрихів. Про них не буду докладно розповідати, бо ви готові прибити за спойлери.

аладдин 2019 актеры

Підсумовуючи, хочу сказати, що біжіть сміливо в кінотеатри, поки східна казка з піснями і танцями (яких у фільмі предостатньо) готова вас зустрічати лозунгами “Араааабськааа нііііч…”

П.С. Український дубляж вибуховий, відразливіше не буває. За винятком персонажа Сміта і ще одного-двох героїв всі звучать швиденько від слова “зовсім”. Але до середини фільму звикаєш… Мабуть.

Фото актора в ролі Джона Уїка з третьої частини фільму.
КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Рецензія на Джона Уіка 3

У кожного з нас є улюблені фільми, музика, кліпи і т. д. Одним словом – контент. Той контент, який ми з нетерпінням очікуємо, і який декілька разів переглядаємо / переслуховуємо після його релізу. Зазвичай рейтинг наших очікувань до довгоочікуваного контенту сягає небес і ми слідкуємо за кожним найменшим аспектом, щоб переконатися, що наші очікування виправдалися. Такий контент ми нещадно критикуємо, але до дрожі в колінках захищаємо і рекомендуємо знайомим. Для мене таким очікуваним контентом був “Джон Уік 3”. І зараз я готовий розповісти про своє розчарування.

ПРАВИЛА, ПРАВИЛА І ЩЕ РАЗ ПРАВИЛА

Всесвіт “Джона Уіка” завоював мене тим, що я люблю найбільше: стиль і бездоганну педантичність до деталей. Сюжет фільмів розповідає про мережу агентств з продажу смерті, асоціацію вбивць – простіше кажучи. Щоб система працювала вишукано, необхідні правила. Суворий і недоторканий збірник вказівок, порушення яких – смерть. Усе це було у перших двох частинах. Правила виконувалися, а якщо ні (все-таки вбивці теж люди), покарання не змушувало себе довго чекати. На цій ноті завершувалася друга частина франшизи, головний герой – Джон Уік, він же Баба Яга (дякую, звичайно, творцям за посилання на нашу культуру, але, думаю, вітчизняному глядачеві буде весело чути таке порівняння) порушив одне з головних правил і підлягає смертної карі. 15 мільйонів і хатинка на курячих лапках за голову нашого протеже може отримати будь-хто, що виконає контракт. Небезпечно допомагати вбивці поза законом, але навіть в таких ситуаціях є друзі. Джону дають відстрочку на одну годину і забезпечують хоча і мізерною, але все-таки порцією зброї. І тут на сцені з’являється “верхерженський стіл” – найвищі посадові особи організації, які керують усіма. Усі інші знаходяться “під столом” і зобов’язані служити, інакше… Ну ви зрозуміли, покарання тут одне. Отже, перший і найболючіший камінь у вишиванці третьої частини – порушення власних правил. Протягом усього фільму ці самі недоторкані правила порушуються ліворуч і праворуч. І добре би їх порушував лише головний герой, він все одно екскомунікадо (позбавлений всіх прав і привілеїв у спільноті вбивців), так ні, правила порушують усім, кому не лінь! Так, когось за це покарають, але загальна картина, та картковий будиночок, який так дотепно складали перші два фільми, миттєво рухається.

БІЛЬШЕ, НЕ ЗНАЧИТЬ КРАЩЕ

“Джон Уік 3” йшов шляхом будь-якого сиквела/триквела, додаючи масштаб до відбуваючого, але й тут не обійшлося без каменів і огородів. Якщо в перших двох частинах події розвивалися переважно на закритих територіях, і в одному/двох містах, то третя частина пропонує нам східні пустелі та поселки, а також все те, що нам подобалося раніше: найкрасивіші локації у вигляді театрів, китайських кварталів, неоново-скляних кімнат тощо. Здавалося б все дивовижно, але біда прийшла звідкись несподівано. Левова частка екшену відбувається на міських вулицях, що раніше не траплялося (з винятком однієї-двох сцен), і виявилося, що місто порожнє… Ніхто не реагує на переслідування по вулицях, нікого не хвилюють трупи, що роняться ліворуч та праворуч, про поліцію я взагалі мовчу, її немає, як і мешканців міста. Нью-Йорк з усесвіту “Джона Уіка” – це красива декорація, але ніяк не живий мегаполіс. І якщо в попередніх фільмах не було потреби показувати життя на вулицях міста, оскільки події рідко виходили за межі закритих від погляду випадкового прохожого локацій, то тут це дуже кріпко б’є в очі.

Слева направо: Киану Ривз, овчарка, Хэлли Берри, овчарка.

КУЛАЧНИЙ БОЙ

Однією з найсильніших сторін попередніх частин серії був екшн. Вогняні перестрілки виглядали неймовірно, полювання – динамічно, Кіану Рівз – неперевершений. Про акторів ми поговоримо трошки пізніше, а поки розглянемо, що нам пропонує в плані екшну 3-я частина. Практично все, що добре працювало раніше, стало працювати гірше. Перестрілки стали менш динамічними і взагалі відступили на другий план. Головною складовою екшну стали сцени рукопашного бою. І крутою виявилася лише перша з них. Ніколи б не подумав, що таке може набридти, але більшість сцен з бійкою виглядають неймовірно затягнутими, особливо ближче до фіналу, коли повільний темп і постійне розбивання скла починають втомлювати. Крім того, сцени насильства стали набагато жорстокішими. Я не можу записати це в мінуси, але в попередніх частках екшн сприймався набагато легше і комфортніше.

НОВІ ОБЛИЧЧЯ

Як і в будь-якому продовженні без поповнення акторського складу не обійшлося. І якщо героїня Хеллі Беррі запам’яталася в основному парою своїх бойових собак, ніж цікавим персонажем, то персонаж Азії Діллон приємно здивував. Діллон грає головну антагоністку фільму – суддю “вищого столу”. Саме вона роздає покарання всім неприємним її покровителям. І варто відзначити, що робить це майстерно. Порою затіняючи самого Рівза та Ієна Макшейна в ролі улюбленого усіма директора готелю “Континенталь”.

Азія Діллон в ролі судді.

ГРОШІ ШКОДА?

На жаль, відстав графічний вигляд. Ні, зображення, звичайно, залишилося таким же насиченим, а операторська робота безжально заслуговує похвали. Відстала графіка. А, якщо точніше, кульові попадання. Плями крові виглядають дуже мильними, чого раніше в серії не спостерігалося. Особливо це помітно в тих самих нових локаціях Далекого Сходу. Або не вистачало коштів, або хтось допускав недбалість.

РОЗУМІТИ І ПРОЩАТИ АБО ВЗЯТИ І ВІДПУСТИТИ?

Тим, хто дочитав до цього моменту, може скластися враження, що фільм повний провал і як таке взагалі можна дивитись. Немає. Скоріше всьому винні завищені очікування та похвальні відгуки зарубіжних критиків.

Ближче до кінця фільм ряснить цікавими моментами та сюжетними поворотами, радує гумор (і він теж присутній). Однак всі достоїнства проявляються ближче до фіналу, а основне оповідання, на жаль, втратило все те, що добре працювало раніше. Складається враження, що автори просто хотіли потішити всих і вийшло перемішання.

Однак збори показують позитивний результат, а фінал однозначно дає зрозуміти, що 4-й частині бути.

Дуже хочеться, щоб 4-й фільм став заключним. Бо будь-яка франшиза рано або пізно втрачає у своєму колориті. Той же “Форсаж”, наприклад. До речі, Кіану Рівз з’явиться й в ньому. І щось мені підказує, що не без допомоги чудової роботи над “Джоном Уіком”.
Рекомендую сходити, порекомендую, однак це не дивовижний проект, принаймні не такий дивовижний, як його попередники. Вимогу якості завжди складно утримувати, тим паче на протязі кількох фільмів. “Джон Уік 3” намагався взяти кількістю та різноманіттям. До певної міри у нього вийшло. Однак скільки б патронів не було в обоймі улюбленої зброї, важливіший один єдиний, і йому ім’я – якість.

Вердикт: похвально.

Гуцулка Ксеня
КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Фільм “Гуцулка Ксеня” – хороший мюзикл чи прохідна пародія?

У березні 2019 року в прокат вийшов, як писала половина преси, “довгоочікуваний” український фільм-мюзикл «Гуцулка Ксеня» (реж. О. Дем’яненко, за мотивами однойменної оперети Я. Барнича). Загалом – непогано. Непогано, як для кліпу співпраці груп «Dakh Daughters» та «ДахаБраха». А взагалі на тебе чекає біль душевний, “очний” та ненависть до одного рядка тексту. Хочеш дізнатися більше? Читай!

Dakh Daughters

Отже, “Гуцулка Ксеня”… Поїхали! Сюжет не затертий і має загатки логічності. Це добре. Завжди приємно, коли автори вміють працювати зі сюжетом. Приємно, знаєте.

Але перше, що вразить і радує око з самого початку – зйомка і колірна корекція матеріалу. Сюди можна віднести і візуальні ефекти. Картинка виглядає соковито і одразу виділяється на тлі конкурентів серед українського кіно.

Коли я подивився трейлер, він мене абсолютно не вразив, і я заздалегідь поставив крест на фільмі. Проте до мого здивування, поганого тут менше (це важливо!), ніж хорошого.

Отсічений від цілого, трейлер.

Актори

Акторський склад підібраний досить якісно. Персонажі не позбавлені логічності та знаходяться на своїх місцях. Гумор – є. Смішний гумор – є. Що разом із хорошою акторською грою та загальним сюжетом заходить на “ура”.

Я там про хорошу акторську гру згадав, ага? Ну отже, виправлення, гарна (ну або принаймні прийнятна) акт. гра в усіх, окрім місцевої Крістен Стюарт у ролі Белли з “Сутінків”. Такою тут виступила Варя Лущик у ролі головної героїні – Ксені. Гра Варвари залишає бажати кращого від слова “зовсім”. Нажаль і ох, на тлі колег по цеху вона виглядає непрощенно одноманітною. У героїні Лущик одна емоція на весь фільм (і це без перебільшення, таку емоцію, як на фото нижче, героїня демонструє в кожному кадрі).

Гуцулка Ксеня
Варя Лущик

Музика

Фільм позиціонує себе як мюзикл. А що ми знаємо про мюзикл? Правильно – у мюзиклі повинні бути пісні та танці. І в “Гуцулка Ксеня” і те і інше є. Тільки… відокремлено від загального повідомлення. 99% пісень відбуваються на окремій сцені (можливо як вияв поваги до джерела у вигляді оперети). І тільки дві пісні ближче до розв’язки плавно переходять з основного повідомлення в музичному напрямку, так, як це й повинно бути у мюзиклі. Усі інші пісні та танці виглядають надзвичайно безглуздо, особливо коли за сюжетом йде сварка двох героїв і в наступному кадрі вони комедійно виконують танок на сцені.

Можна було органічно вписати в сюжет музичні групи, а не вставляти їх пісні як затички між сценами. Можна було, але не стали. Але це не завадило талановитим виконавицям подарувати кілька запам’ятовувальних і атмосферних композицій, які дивилися відповідно і органічно.

Сюжет

Також я згадував, що сюжет хороший. Це то так, але своє “але” також знайдеться. І упирається це “але” все в ту саму Варю Лущик та її Ксеню. Мотивації у героїні мало. На той фінал, на який розраховували творці картини, цієї мотивації явно мало. Персонаж діє так, як написано в рядках сценарію, проте за її беземоційним обличчям важко зрозуміти, що героїня справді відчуває/хоче.

Дубляж

Останнє, що хотілося б узгадати – український дубляж. Він чудовий. Поки що це найкращий фільм українською мовою, який я бачив. Західний гуцульський говір – це щось неймовірне. Персонажі так майстерно конструють свої речення, що деякі з них можна спокійно розбирати на виразні фрази.

ВИРОК:

“Гуцулка Ксеня” добрий фільм. За мірками вітчизняного виробництва, точно. В ньому міститься трошки всього. Рекомендую для перегляду. І можливо, його навіть можна буде переглянути через рік-другий… третій-четвертий…

Оцінка: похвально.

P.S. Горіть в пеклі за політичний бруд, жалюгидні ви суки!

Гуцулка Ксеня