Сьогодні, на тлі численних труднощів, з якими стикається Україна через військові дії, культура є тим невидимим щитом, що захищає психо-емоційне здоров’я нації. Проект «Приазов’я – історичний форпост української культури» має особливе значення для того, щоб зберегти національну ідентичність і відновити культурно-мистецьке життя на прифронтових територіях.
Історія і значення проекту
Проект започаткований за підтримки Українського культурного фонду та Благодійного фонду Ірини Євтушенко “Фенікс”, а також координується Іваном Степуріним. Метою проекту є руйнування міфів про “російськість” Приазов’я, що десятиліттями нав’язувалися радянською пропагандою. Завдяки культурним ініціативам, проект допомагає зберігати пам’ять про справжню історію регіону та популяризує українську культурну спадщину.
Фотовиставки та інтерактивні проекти
На сьогодні в містах Харків, Чернігів та Запоріжжя було проведено ряд інтерактивних фотовиставок “Козацька доба”, що включали театралізовані постановки на теми козацької історії Приазов’я. Виставки використали матеріали Маріупольського краєзнавчого музею, що стали основою для детального вивчення спадщини цього важливого регіону.
Важливим етапом є створення веб-порталу, який буде доступним для широкої аудиторії. Цей портал має на меті популяризацію української етно-культури та історії Приазов’я, що зберігає зв’язок із загальноєвропейським контекстом.
Козацтво Приазов’я та його роль в історії
Приазов’я відіграло ключову роль у становленні українського козацтва, що виникло приблизно в середині 16 століття. Козаки засновували фортеці на важливих шляхах до Криму, а річка Кальміус та навколишні землі стали осередком для господарських козаків. До сьогодні можна зустріти сліди цієї історії на території Приазов’я, включаючи печери, де знаходили порох та інші цінні артефакти.
Цифрові ресурси для збереження культурної спадщини
Проект також включає створення цифрових ресурсів, які дозволяють популяризувати культурну спадщину Приазов’я. Такий підхід відкриває доступ до цінної інформації для мешканців, які через різні обставини не можуть дістатися до місць виставок чи історичних пам’яток.
Важливість проекту для національної ідентичності
У ситуації, коли більшість культурних пам’яток Маріуполя зруйновано, проект “Приазов’я – історичний форпост української культури” є надзвичайно важливим для збереження української ідентичності в умовах війни. Цей проект є одним із інструментів боротьби за правду про українську історію та культуру, особливо в умовах пропагандистських атак з боку Росії.
Відновлення культурної ідентичності на прифронтових територіях
Цей проект є не тільки важливим для представників Південно-Східних регіонів України, але й для всіх прифронтових територій, які постраждали від війни. Важливо донести правду про історію цих земель та сприяти реінтеграції населення, яке постраждало від окупації. Це дозволить зберегти та відновити культурні зв’язки, важливі для ментальної єдності нації.
Проект “Приазов’я – історичний форпост української культури” є важливою ініціативою, яка допомагає зберегти та популяризувати культурну спадщину України на прифронтових територіях, зміцнюючи національну ідентичність. У ці важкі часи, коли наша країна перебуває у стані війни, культура та історія стають не тільки засобом самовираження, але й способом психологічної та емоційної підтримки для кожного громадянина.
29 жовтня 2024 року на сцені Національної опери України у рамках проєкту «Fortress» за підтримки «Українського культурного фонду» буде представлено два хореографічних перформанси натхненні геніальними драматичними поемами українських класиків – «Кассандра» за Лесею Українкою та «Мойсей» за Іваном Франко. Це вже друга за рік прем’єра молодої талановитої української балетмейстерки-постановниці, засновниці й керівниці OSDC Dance Theater Олесі Шляхтич.
Сучасне прочитання цих класичних поем пропонує новий, глибокий погляд на бойовий дух українців під час війни. Проєкт «Fortress», що українською означає «мури», або ж фортифікація – це мистецьке дійство, що ставить оборону від ворога, укріплюючи віру в абсолютну перемогу Українців. «Fortress» – це не лише візуальне мистецтво, а й емоційне переживання, що закликає до спротиву агресії та підіймає настрій і впевненість у перемозі. За допомогою ультрасучасної пластики, технологічних інновацій у сценографії й костюмах ми продемонструємо незламну силу України.
«Хореографія цих двох вистав різниться, як і їх зміст. – Розповідає балетмейстерка-постановниця Олеся Шляхтич. – У виставі «Кассандра» я надихалась грецькими фресками, уламками античних скульптур, величчю Парфенону та міфами давньої Греції. У виставі «Мойсей» хореографія пустельна, дика, хотілось передати відчуття піску під ногами, довгого шляху, протесту, бунту, а заразом з тим вікової мудрості та сили».
Звісно ж це сучасний балет, тому античність рухів переосмислена, проте подекуди ви зможете помітити характерні злами рук та корпусів, осідання на стегно, специфічні грецькі позиції ніг, що в уяві еллінських художників видавались героїчними, а нам сьогодні шалено стильними та екзотичними. Обидві вистави варто сприймати абстрактно, глядачі OSDC Dance Theater добре знають, що всі персонажі у виставах чітко детерміновані сюжетом, але при перегляді можна розслабитись і не намагатись розгадати змістовий ребус, насолоджуючись рухом красивих тіл, зміст вистав сам прийде до глибоких куточків душі…
На мою думку, обидва твори обʼєднує те, що автори писали про свою долю, як провидців у суспільстві – розповідає балетмейстерка-постановниця Олеся Шляхтич. – Ці геніальні твори безумовно порушують питання «Чи є пророки на Землі?», питання, що бентежать кожного українця. Кому вірити? Чи втримаємось ми? Де правда? І от вона – в образах Лесі, Франка, Шевченка, Старицької-Черняхівської, Підсухи, Гончара – ми маємо вже на кого спиратись, історично склалося так, що митці минулого заклали для нас потужний фундамент цінностей та орієнтирів – то і є ці мури з мистецтва, які боронять наше суспільство і закладають основи правильного світосприйняття. До речі, саме такий зміст художник-сценограф Петро Богомазов закладав, наповнюючи декорації вистав уламками стародавніх мистецьких творів. Ну і звісно на поверхні є те, що Кассандра – жінка, що бачить майбутнє, Мойсей же чоловік, що веде народ за собою.
Звісно ж питання чоловіка і жінки.. питання насичення Всевишнім талантів обидвох статей виходить тут на перший план… Проте, на жаль, сексизм не покидає наше суспільство донині і кожна жінка знає про це … про це також писала Леся Українка, коли зображала Кассандру тендітною та всезнаючою. Проте в суспільстві їй ніхто не вірив тому, що вона маленька, незахищена і вона не може взяти меч і стратити ворога.. вона може лише казати те, що бачить. Те, в чому впевнена… і тут постає важливе питання – чи можемо ми розпізнати пророка там, де не очікуємо? Чи повіримо ми правді, якщо її буде говорити людина в такій формі, яка буде для нас незвичною… це дуже важлива деталь в історії Кассандри… Мені здається, що наразі дуже актуальне переосмислення «Іліади» взагалі, особливо переосмислення твору Гомера нашими українськими авторами.. тому, що Іліада і тема троянської війни – це джерело для роздумів кожної пасіонарної сили країни,адже у ній є зображення найбезглуздішої та найжорстокішої війни, розпочатої ворогом через фіктивний та абсолютно абсурдний поштовх. І взагалі питання війни і правильних рішень в результаті війни є зараз беззаперечно актуальним, тому що ми маємо готуватись до Перемоги та повинні розуміти яким чином треба буде після неї встояти. Тому троянський кінь не має зайти в Київ. Ми маємо боронитись до кінця, розуміючи, що провокації і намагання зламати наш добробут будуть і після перемоги. Тому будьте уважні, українці, не пропустіть троянського коня в наш рай – це заклик цієї вистави також.
Що до вистави «Мойсей» – звичайно ж бажання створити цю виставу зародилось тоді, коли Ізраїль також споріднено з Україною вступив у війну і відчуття братерства між Україною та Ізраїлем звичайно ж стають очевидними для кожного, бо у нас спільний ворог, на нас падають іранські дрони… Тому це свого роду жест братерства… тим більше ще й Іван Франко написав ідеальну драматичну поему, яка не описує весь шлях Мойсея (це ж лише одноактний перформанс, до речі, обидва перформанси по 45 хвилин), він описує лише останній день перед тим, як народ юдейський дійшов до Землі Обітованої. Останній день, коли народ юдейський втомився так, як втомились зараз ми українці… вони не хотіли далі йти і не вірили, що десь там за два-три кроки чи за місяць, чи за рік їхньої мандрівки вони знайдуть свій шматочок раю і тому вони відмовлялись іти далі. Мойсей своїм прикладом показав, що за цією горою дійсно є рай, тому що коли він на неї підіймається сходить сонце і юдеї бачать, що треба було вірити йому і триматись. Тому заклик до українців – давайте протримаємось ще на одну добу довше, нам треба протриматись на одну добу довше аніж ворогу і там буде наша перемога!»
Обидва балети відзначаються інноваційною сценографією: поєднанням живопису, 3D графіки та хореографії, що створює багатошарову композицію. Проєкт не тільки вшановує українську культуру, але й стверджує принципи гендерної рівності, адже й Кассандра, й Мойсей є символами боротьби за справедливість і волю.
Завдяки колаборації талановитої команди художників, композиторів і танцівників, проєкт «Fortress» має на меті не лише представити надзвичайні художні роботи, а і стати символом єдності та стійкості українського народу.
Наші митці, переконані у важливості створення культурних продуктів у час війни, присвячують цю виставу всім, хто бореться за свободу та гідність. Разом ми зміцнимо мури нашої ідентичності та готовності до перемоги!
У виставі «Мойсей»: Євген Кайгородов (Мойсей), Микита Кайгородов (Авірон), Андрій Скляр (Датан), Клеман Гійом та Катерина Крук (Демони).
Проєкт «Fortress» є символом культурного відродження в умовах війни. Мистецькі твори Лесі Українки та Івана Франка отримують нову силу та актуальність в цей критичний для нашої країни час, закликаючи суспільство до об’єднання та відстоювання українських цінностей.
Не пропустіть можливість стати свідком цієї унікальної події, що зближає наше минуле з майбутнім, натхнене силою духу, гідністю та надією на Перемогу!
Марія Бурмака — відома українська співачка, телеведуча та громадська діячка, що зробила вагомий внесок у розвиток української музики.
Марія Бурмака народилася 16 червня 1970 року в Харкові у сім’ї інтелігенції. Її батьки були висококваліфікованими спеціалістами: батько працював професором Харківського національного університету, а мати була вчителькою. Вони з раннього дитинства виховували Марію у атмосфері любові до знань, культури та музики. Саме батьки підтримали її перші кроки у музиці, що стали важливим фундаментом для майбутнього творчого розвитку.
Дитинство Марії проходило в інтелектуально насиченому середовищі, де значну увагу приділяли розвитку творчих здібностей. Вона рано почала проявляти інтерес до музики і співу, і вже у шкільному віці почала брати участь у різноманітних музичних конкурсах та виступах. Сім’я активно підтримувала її інтерес до музики, що стало важливим фактором у формуванні її подальшої кар’єри.
Завдяки своїй любові до української музики, Марія ще з раннього віку усвідомлювала важливість національної ідентичності, що в подальшому відобразилося у її творчості. Вже у дитячі роки вона брала участь у шкільних концертах, де виконувала як сучасні пісні, так і народні мелодії, що заклало основу для її майбутньої діяльності як співачки та авторки пісень.
Мария Бурмака
Свою музичну кар’єру Марія розпочала ще у студентські роки, коли стала учасницею низки музичних фестивалів. У 1990 році вона випустила свій перший альбом, який став основою для подальшого успіху. За свою творчу кар’єру Бурмака випустила численні альбоми, серед яких відомі “Знову люблю”, “Тінь по воді” та “З янголом на плечі”. Її музика — це суміш поп-року, фолку та софт-року з глибокими ліриками, що зачіпають соціальні та особистісні теми.
Творча кар’єра
1989 року виграла гран-прі фестивалю авторської пісні “Оберіг” у Луцьку. Стала лауреатом фестивалю “Червона рута” у Чернівцях. У 1990-му вийшла перша аудіокасета Марії “Марійка Бурмака. Ой, не квітні, весна”.
1992 рік – вийшов альбом “Марія”. То був перший в історії альбом, записаний українським виконавцем.
1994 рік – вихід другого альбому “Лішається надія”.
У 1995-му зайнялася журналістикою, готувала авторську програму “КІН (Культура, інформація, новини)”, яку неодноразово визнавали найкращим культурологічним проєктом українського телебачення.
1998 року відбувся акустичний концерт Марії у залі Національного художнього музею України, в рамках якого відбулася презентація альбому “Знову люблю”. Цього ж року Марія Бурмака удостоєна звання “Заслужена артистка України”.
У 2001-му виходить альбом “МІА”, музика Марії набуває стилістики soft rock з елементами аcid jazz.
Певица Мария Бурмака
У 2002-му виходить диск електронних реміксів на пісні Бурмаки під назвою “I AM”. Цього ж року виходить ще один диск – спеціальне різдвяне видання.
2003 року вийшов диск “Марія Бурмака. Live”. Наступного року – видання “N9”, збірка пісень із десяти альбомів співачки за 15 років творчої діяльності “Мі йдемо”.
Грудень 2004 року – вихід компакт-диска ” Мі йдемо “, збірка вибраних пісень із 10 альбомів.
Протягом 2005 року Марія Бурмака записала кілька англомовних версій своїх пісень та зняла нові кліпи, дала благодійні концерти у Північній Америці.
У 2007 році Марія Бурмака видала колекцію MP3 на двох дисках “Всі альбоми Марії Бурмаки”, а у 2008 році – CD “Саундтреки”. До альбому увійшли пісні “Пробач”, “Не тому”, “Попрощатися не зуміли “, “З Днем Народження, Сонце!”.
У 2008 році була членом журі літературної премії “Книжка року Бі-Бі-Сі”.
У 2010 році – запис спільного альбому “Don’t laugh at me/ Не смійся з мене” в рамках кампанії Operation Respect спільно з Пітером Ярроу (“Peter, Paul and Mary”). А у 2011 році спільний виступ на фестивалі Союзівка (Soyuzivka).
З травня 2011 року – Марія Бурмака ведуча авторської рубрики “Музика Сніданку” на каналі 1+1. А з вересня 2011 року – ведуча проєкту “Музика для дорослих з Марією Бурмакою” на каналі ТВі.
Влітку та восени 2014 року у складі туру “Підтримай своїх” була з виступами в зоні АТО, у прифронтових містах і брала участь у концертах, зібрані кошти від яких були витрачені на потреби добровольчих батальйонів. Займається активною волонтерською та благодійною діяльністю.
У 2014 році випустила альбом “Тінь по воді “. У тому ж році дала сольний благодійний концерт у Парижі, зібрані кошти були передані до фонду “Таблеточки” та взяла участь в українському фестивалі в Чикаго, зібрані кошти було перераховано до “Фонду допомоги героям”.
Наприкінці 2014 року увійшла до ТОП-100 найвпливовіших жінок України за версією журналу “Фокус”.
Взимку 2015 року співачка зіграла благодійні концерти у Великій Британії.Весною того ж року відбулися благодійні концерти Марії Бурмаки у США. У листопаді у Канаді.
2015 ознаменувався в житті співачки прем’єрами пісень “Танцюй “, “Золотиста осінь” (пам’яті Миколи Мозгового), “Фрізбі”, а також кліпом на композицію “Ті”.
У травні 2016 року співачка представила романтичний кліп на пісню “Якбі ми”. А вже у вересні того ж року у концерт-холі Caribbean club вона разом із гуртом Gypsy Lyre представила музичну програму” Нове та улюблене”.
Регалії та нагороди
Марія Бурмака відзначена низкою нагород, включаючи звання Народної артистки України (2009) та Орден княгині Ольги ІІІ ступеня (2007). Вона також активно бере участь у благодійних концертах і соціальних проєктах, таких як підтримка українських військових та акції проти ВІЛ/СНІД.
Крім музичної діяльності, Марія працює професором у Київському інституті журналістики та є ведучою власних телепрограм. Її внесок у культуру та соціальне життя України робить її однією з найвпливовіших жінок країни.
Сім’я. В розлученні. Виховує доньку. Двоюрідний брат – Юрій Павленко, ексміністр у справах сім’ї, молоді та спорту.
