Одеський міжнародний кінофестиваль минулого року не відбувся в Україні через війну, але цього року він зустрічатиме гостей в Одесі та Чернівцях з 19 по 26 серпня
Червона доріжка, зірки кіно, прем’єри фільмів, нагороди – Одеський міжнародний кінофестиваль був одним із найбільших глядацьких кінофестивалів у Східній Європі. Таким він був майже 11 років. Його проводили у липні в Одесі. На кінофестиваль з’їжджалося багато учасників. І так було щороку з 2010 року.
Але у 2022 році через повномасштабне вторгнення рф, кінофестиваль не відбувся. У цей період він, як і мільйони українців, став «біженцем». Національна конкурсна програма 13-го Одеського міжнародного кінофестивалю пройшла у межах Варшавського міжнародного кінофестивалю.
Цього року Одеський кінофестиваль повернувся в Україну. Щоправда, відбудеться він одразу у двох містах – Одесі та Чернівцях з 19 до 26 серпня.
На Чернівці вибір пав з міркувань безпеки глядачів та гостей. Тим не менш, глядачі мають змогу переглянути фільми двох спеціальних програм і в Одесі, а саме “Найкраще європейське кіно” та “Зроблено в Одесі”. Також частина професійних заходів відбудеться з 28 по 31 серпня у Гдині (Польща).
У Чернівцях впродовж 19-26 серпня буде проведено дві конкурсні програми, Національну та Міжнародну, а також заходи професійної секції Film Industry Office для фахівців кіногалузі та майстер-класи в межах Літньої кіношколи. Окрім цього, на глядачів чекає безліч показів фільмів зі спеціальних програм, де представлені як міжнародні, так і українські стрічки.
Загалом, до Національної конкурсної програми увійшли 10 повнометражних фільмів, а до Міжнародної європейської конкурсної програми – 7 повнометражних фільмів. Тематика конкурсних робіт дуже різна, але кожна з них варта уваги. Щодо фільмів воєнної тематики, на ОМКФ є спеціальний блок показів, де представлені такі стрічки. Це “Хроніки війни” та блок “Так переможемо!”.
На 14-му ОМКФ будуть присутні творчі групи багатьох з представлених в програмах фільмів. Зокрема й іноземні гості, наприклад Ерік Вайнріб, співрежисер фільму “Крик моєї крові: історія Gogol Bordello”. А також журі, серед яких режисерка Теона Струґар Мітевська, сценарист і продюсер Вацлав Маргоул та інші. Також до ОМКФ приєднаються українські зірки – режисер і актор Ахтем Сеітаблаєв, режисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, режисерка Марина Ер Горбач та багато інших.
Головний редактор журналу “Панорама”, гуру інтерв’ю, журналіст та автор кількох книг, мандрівниця та просто красива дівчина Ірина Татаренко крім того є вельми затятою кіноманкою. Ірина не пропускає жодну світську прем’єру фільмів, а про кінофестивалі вона знає не з чуток. Тільки на Одеському кінофестивалі вона побувала десять раз і знає про нього абсолютно все. У ексклюзивному інтерв’ю, яке відбувалося під шум дощу на затишному Подолі, Ірина розповіла про головне. Навіщо потрібне фестивальне кіно, чим відрізняється ОМКФ від Каннського фестивалю, як зробити інтерв’ю зі світовою зіркою і скільки коштує вечеря з Леонардо Ді Капріо. І так. Чому на червоній доріжці фестивалю так багато “рагулей”.
Іра, ти їздиш вже десять років кожного літа на Одеський кінофестиваль. Чому?
Якщо я скажу, щоб подивитися першокласне кіно, ти все одно не повіриш. Як можна пляжному відпочинку в сонячній тусовочній Одесі віддати перевагу прохолоді кінозалу? (Сміється.) Саме так я думала, коли вперше потрапила на ОМКФ в 2010-му році. В той момент я не зрозуміла: чому їхати на фестиваль, чому дивитися всі ці фільми складні та незрозумілі. Єдину відповідь, яку знайшла для себе – щоб взяти інтерв’ю у зірок світового кіно, яких запрошують організатори.
Чи це взагалі реально звичайному журналісту отримати інтерв’ю у світової зірки на фестивалі?
Схема отримання інтерв’ю плюс-мінус однакова. Кожен акредитований журналіст отримує список гостей події, і подає запит на інтерв’ю до прес-служби. А от отримає він інтерв’ю – це вже лотерея. Адже чим відоміша зірка, тим більше заявок від видань, серед яких “право першої брачної ночі” логічно отримають найавторитетніші. Не можуть “Вогні Буденновська” обійти американський Vogue. Хоча… ніхто не скасував щасливий випадок і наполегливість журналіста. Знайома кореспондентка розповідала, як вони вибирали актора Віктора Сухорукова під час “Кінотавра” на пляжі, і ще одна подруга дежурила біля готелю Єлені Яковлевої, коли вона приїхала на гастролі до Києва. І у першої, і у другої все склалося.
З яких причин звезди можуть відмовити у співбесіді?
Є категорія артистів, які вважають, що не потребують уваги преси, а особисте життя тримають за сімома замками. У цьому є раціональне зерно. Недостаток інформації підігріває інтерес, а з іншого боку – публіку можна “перемаринувати”, коли вона забуде про зірку зовсім. Це, якщо ми говоримо про відмову на початку переговорів. А якщо в процесі – є “топорні питання” і “топорна сміливість”.
Топорні питання – це коли журналіст не готовий до розмови і задає банальні питання про творчі плани, що дратує людину. Топорна сміливість – запитати зі гри в зірку про її орієнтацію або “чий Крим”, що не завжди виправдано в контексті зустрічі. На мою пам’ять після запитань про орієнтацію Фредерик Бегбедер та Ілля Лагутенко відмовилися продовжувати прес-конференцію і вона просто закінчилась.
Голлівудські зірки простіші в спілкуванні чи більш складні порівняно з нашими?
Думаю, що тут справа навіть не в національності, а скоріше в мотивації досвідності, причому, як для зірок, так і для журналіста. Ведь інтерв’ю – це діалог.
Я якось готувалася до зустрічі з актрисою Наталією Андрейченко, переглянула купу фільмів і інтерв’ю з нею. Питання вийшли «трьохповерхові» і заплутані. Уже під час інтерв’ю я помітила, що мої питання були довші за згортливі відповіді зірки. І потім Наталію взагалі забрали на зйомочу площу. Загалом, інтерв’ю не вдалось. Виходжу з павільйону порожніми руками, і раптом до мене дзвонить її менеджер і повідомляє, що Наталія буде чекати мене в готелі і готова завершити інтерв’ю. Приїжджаю, а вона посміхається і каже: «Ти спочатку мені так не сподобалася! Прийшов до мене «розум на тонких ніжках» і щось хоче». (Сміється.) І ось це наше інтерв’ю тривало до чотирьох ранку, у мене вийшов чудовий ексклюзив! З того часу я стараюся поміщати питання в один рядок, навіть якщо дуже захочеться «а поговорити».
Складно зробити селфі під час фестивалю? Наприклад, з Катрін Денев?
Селфи – це питання твоєї удачі та нахабства. Задавати питання Катрін Денев, коли вона була головним гостем фестивалю, і доступ до неї був практично закритий, мені вдалося у курилці. Отримати відповіді у Вадима Перельмана вдалося, коли він переміщався з вечірки на вечірку фестивалю. Але селфі ні з Денев, ні з Перельманом у мене немає. Ну і потім селфі з суперзіркою – це, звісно, тисяча лайків в твоєму акаунті, але через день воно втратиться в стрічці новин. А от отримати класну відповідь – вартує дорого. Дуже запам’яталася мені відповідь Ренати Литвинової на питання про кохання: «Я не вірю в кохання, я вірю в прояви кохання». Гарно ж! Чи тої ж Наталії Андрейченко, яка сказала: «Розум насилує душу, частіше прислухайся до своєї душі, дитко».
А ти була на інших кінофестивалях?
Так, я декілька разів була на кінофестивалі у Каннах. Це справжнє свято кіно! У минулому році я встигла відвідати прем’єру фільму “Одного разу в Голлівуді” Тарантіно. Коли на ранковій прес-конференції з’явився Леонардо ДіКапріо у елегантному синьому костюмі, толпа з дорослих кінокритиків, здорові солоні сивини, і нарядних журналісток просто заскрипіло! Навіть не знаю, що було цінніше – потрапити на брифінг з справжніми зірками або злитися з толпою людей, закоханих у кіно і професію, якими вколисуються колінки при побаченні дитячого кумира. За зустріч з яким, ні кіношники, ні журналісти готові віддати на “чорному кіноринку” до 13 тисяч євро. До речі, саме через перепродаж запрошувальних особам в Каннах минулого року розгорівся неприємний скандал.
[irp posts=”23740″ name=”5 причин смотреть фильм “Однажды в Голливуде””]
Чим відрізняється ОМКФ від Каннського кінофестивалю?
Масштабом. Каннський кінофестиваль – це світовий бренд із історією у 73 роки, і один із головних щорічних кіноподій планети. Він більш закритий, менш потребує уваги журналістів країн з невеликим кіноринком, до яких відноситься Україна. Одеський кінофестиваль – молодий, але амбіційний. На мій погляд – головна культурна подія України. За помірну вартість абонементу у вас є можливість подивитися краще сучасне кіно, взяти участь у визначенні переможця фестивалю, потрапити на творчі зустрічі зірками світового кіно. Не на кшталт Канн, де абонемент на покази на три дні коштує 400 євро, у цю ціну не входять закриті покази та творчі зустрічі. Цим треба користуватися!
Які сукні, до речі, потрібно брати на ОМКФ? Можна обмежитися однією МЧП (маленькою чорною сукнею) на всі заходи?
Залежить від того, чи плануєте ви виходити на червону доріжку церемонії відкриття і закриття фестивалю, світські заходи, які проходять у рамках кінофестивалю, або обмежитесь відвідуванням афтерпаті, які щовечора проходять у одному з клубів міста. Червона доріжка передбачає наряди за dress code, тут точно не вдасться обмежитися лише однією МЧП. Вихід на доріжку – випробування. Вона може стати сотнями лайків і фотографій у підбірці «найстильніших», або зробити рейтинг на «рагулях».
Монро на дорожке ОМКФ и главный редактор журнала “Панорама” Ирина Татаренко
Ну вот, про ragu.li і інші ЗМІ, які публікують цілі фотогалереї найгірших нарядів ОМКФ. Чому так багато одягнених не за дрес-кодом на червоній доріжці ОМКФ?
«Рагули» є і в Каннах! Згадай Лену Леніну з «домом» на голові і більшість «голих платтів» на супермоделях. Справа в тому, що як у Каннах, так і в Одесі на вході на червону доріжку стоять звичайні охоронці, а для них плаття в пол – це плаття, яке прикриває щиколотки. Неважливо, що власниця взяла вбрання напрокат в відділі маскарадних костюмів.
Добре, з вечірками і роботою все зрозуміло. Давай про головне: про кіно. Чи є такі фестивальні фільми, які тебе надихнули?
Зараз мене буде складно зупинити, оскільки переважну частину мого умовного «десятки the best» становлять фільми, побачені на ОМКФ – «Обійми змію», «Ангели революції», «Лобстер». Бонус фестивалю – можливість спільно пережити враження від фільму у компанії кіноманів. Розчулитися разом з переповненим залом на «Неоновому демоні» Рефна, коли героїня ронить… око. Аплодувати хитрим поступкам героїв «Паразитів» Пон Чжон Хо. Тиснутися на підставних стільцях і сходинках, аби всі шанувальники Андерсона змогли розміститися в залі на «Королівстві повної місячності», або мокнути в довгій черзі, щоб потрапити на сеанс «Римських канікул» Аллена. Або спільно заридати на… Та я можу заридати навіть на «Термінаторі». (Сміється.)
Скажи, зачем ці фільми дивитись взагалі? Фестивальні фільми – часто дуже важкі.
Фестивальні фільми – так чи інакше є сучасне мистецтво. Вони дійсно складні. Ледве цікавлять з перших хвилин, і іноді навіть до 30-ої не привертають увагу, але потім на довго засідають у пам’яті й з’являються в якій-небудь відповідальній життєвій ситуації або навіть впливають на твої життєві рішення, цінності, пріоритети.
Так а зачем тогда это смотреть?
Фестивальне кіно дає чіткий відбиток соціальних та культурних проблем суспільства в даній країні на даний момент. З’являється можливість скласти свою картину світу, оцінити й зрозуміти, наскільки ці проблеми вам відомі й актуальні. Грузинський фільм-переможець минулого року на ОМКФ “А потім ми танцювали” Левана Акіна піднімає проблему сприйняття в патріархальній Грузії ЛГБТ-спільноти. Ця проблема близька Україні. Фільм “Іней” Шарунаса Бартаса, на мій погляд, добре підходить до абсурдності сприйняття війни типовим громадянином, його неспроможністю розуміти масштаб трагедії та ступінь небезпеки. Хоча більшість фільмів фестивалю присвячені темам більш близьким і відомим кожному – пошуки себе, свого місця в житті, кохання.
Потім ми танцювали – трейлер
А ти пам’ятаєш перший фестивальний фільм?
Щоб з катарсисом і генезисом, і все одно нічого не зрозуміло – це була “Трансильванія” Тоні Гатліфа, подивлена на спор. Було складно. А потім мені хтось дав диск з фільмами Кіри Муратової і це виявилося ще складніше. Я нічого не зрозуміла, крім монологів Ренати Литвинової, на які можна дивитися безкінечно і зовсім необов’язково вдаватися, і тим більше розуміти. (Сміється.)
Вже коли я почала свідомо відвідувати кінофестивалі, мені все одно не раз хотілося вийти, навіть з фільмів-шедеврів, вітряних критиками та нагороджених призами різних кіногромад. Намагалася скасувати фільм “Моє щастя” Лозници, призера фестивалю “Молодість”. Але у мене було заплановане інтерв’ю з виконавицею ролі в фільмі, і мою спробу втечі прямо біля виходу перекрив організатор зустрічі. (Сміється.) Оскароносний фільм “Любов” Ханеке я дивилася, прикривши очі руками. Втекти було некуди – лила сильна злива. Це хороші фільми, але для мене вони виявилися важкими. Можливо, в деяких героях я бачила себе та свої найгірші якості. Непросто дивитися на себе непривабливого збоку, а тим більше з екрану.
Що найскладніше на фестивалі?
Визначитися: ти розумний чи красивий – вибрати між тусовкою та кіно, бо поєднати буде непросто. Та якщо ви відважитеся на марафон: три-чотири фільми в день, інтерв’ю або прес-конференція, результати якої треба буде швидко написати на коліно та відправити в редакцію, щоб ввечері мчатися на афтерпаті, то, ймовірно, на п’ятий-шостий день ви перетворитесь на зомбі з фільму “Мертві не помирають”Джармуша. (Сміється.) А взагалі фестивалювати – це, звичайно ж, дієслово. А фестивальники – несплячі люди з титановою печінкою й просторою карткою пам’яті, яку вони втратили на одному з фестивальних афтерпаті.
Лайфхаки для початківців фестивальщиків
Якщо ви вперше вирушаєте на кінофестиваль, вам знадобляться поради Ірини Татаренко:
Даже если ты очень сильно любишь опаздывать и это у тебя в крови, придется стать пунктуальным. На фестивальное кино тебя не пустят ни по какому VIP-пропуску, если ты опоздал более чем на 10 минут на сеанс.
Во время фестиваля попкорн не продают в баре, точнее… не покупают. Это считается дурным тоном – есть во время сеанса.
Не сильтесь посмотреть больше пяти фильмов за день. Берегите здоровье.
Купаться в море, смотреть кино и ходить на вечеринки – не получится! На старте определите приоритеты. Хотя, на всякий пожарный – держите купальник в сумочке.
Український (і кримськотатарський) режисер Ахтем Сеітаблаєв у цьому році працював насичено: у цьому місяці ми дивилися його фільм “Захар Беркут”, який відзначить Україну перед світом. У цьому ж місяці українці ознайомилися також з акторською роботою Ахтема – фільм “Додому”, який зараз вже у кінотеатрах. Що стоїть за цими фільмами, які враження від них злітіли у колег та для чого це взагалі – у ексклюзивному інтерв’ю.
Вашу роль в фільмі “Додому” високо оцінили в Каннах. А як оцінили цей фільм в Одесі? Ведь українці вперше його побачили саме на Одеському кінофестивалі.
Дуже тепло прийняли! Коли пішли фінальні титри і повний глядацький зал палацу фестивалю аплодував. Коли десять хвилин зал стоїть і аплодує тобі за твою роботу, це дуже хвилююче, дуже мотивуюче, приємно божевільно! Багато абсолютно незнайомих людей підходили потім протягом всього фестивалю і дякували за роль. Деякі знайомі, колеги по професії говорили: “Ахтем, не ображайся, але мабуть це краща твоя роль на сьогоднішній день”. Це все звісно безумно приємно.
[irp posts=”23643″ name=”Рецензия Домой” 2019″]
Ну і відповідально звісно, адже хочеться, щоб кожна нова робота була кроком вперед у професії. Але бути достатньо реалістичною людиною, ти розумієш, що така акторська удача трапляється іноді раз у житті або в кращому випадку кілька разів. Я дуже сподіваюся і мрію, що ще буде така можливість в житті взагалі: подібного роду драматургічний матеріал і всі ті сприятливо складені обставини – команда, драматурги і зустрічі, грубо кажучи, один з одним у потрібний час у потрібному місці…
А в Каннах волновались, наверное, еще больше?
Скажу, що хвилювався в Одесі на показі набагато більше, ніж у Каннах. Це без зайвого кокетства, якогось там снобізму. Просто я до Канн прилетів майже під самий показ, двома літаками, після трьох нічних змін і був настільки втомлений, що не було практично сил на переживання. Тільки ближче до фіналу цього фільму я відчув хвилювання, бо розумів, що він зараз закінчився і мені хвилювало чекати реакції зала. А в Одесі мене почало “колбасити” від самого початку!
Чому так?
Таким чином, ти розумієш, що фільм дивиться глядач, який інформаційно поглиблений не на всі сто відсотків… Чого гріха таїти, в Україні досить багато людей живе і не знає, що в країні йде війна. Тобто вони знають, але для них це як новини Гватемали в вечірньому випуску по телевізору, це все “де-небудь там”. З іншого боку – достатня кількість людей, кого ця війна зачепила, обпекла, забрала близьких, змусила виїхати з дому. І, звичайно, вони дуже чутливі до будь-якої фальші: як по відображенню подій, так і по роботі акторів, наскільки вони достовірно існують на екрані, через те що оголені нерви. Навіть якщо він не може з професійної точки зору оцінити роботу, то з точки зору відчуття правдивості у емоціях, у розповіді історії все це на якомусь фізіологічному рівні. Плюс те, що ти виставляєш фільм на батьківщині – все це мене турбувало набагато більше…
Ахтем Сеитаблаев
Який фільм є фаворитом серед побачених на ОМКФ? За кого голосували?
Розумієте, яка штука. Я всередині цього кінофестивалю був тісно задіяний – я проводив майстер-клас, брав участь на Кіноринку, де представляв Захара Беркута як режисера, фільм “Додому” я грав у ролі актора, фільм “Іван Франко” також грав у ролі актора… Потім з моєю відмінною колегою Риммою Зубиною одночасно озвучували кримсько-татарську казку, яку показали на ОМКФ. Посеред фестивалю я поїхав на зйомки в Львів. І це все заборонило мені побачити більшу частину фестивального контенту.
Я встиг подивитись, власне кажучи, два фільми – фільм-відкриття, французький фільм (“La belle époque”), і фільм колумбійського режисера, як він називався, отче. Він отримав премію на міжнародному конкурсі за кращу режисуру (“Монос”, реж. Алехандро Ландес). Звичайно, я чув і про “Дилду”, і про “Паразитів”, і про грузинський фільм, з яким “Додому” поділив гран-прі фестивалю. Але, на жаль, ще не бачив…
Чому ви не стали робити прем’єру “Захара Беркута” на ОМКФ, а лише провели прес-конференцію?
Це не була прес-конференція, а показ тизера-трейлера і стратегії промоції фільму і його потенціалу в рамках Кіноринку. Ну, по тій простій причині, що фільм ще не був завершений у виробництві! Ну, і потім у фільма є запланована дата прем’єри, 10 жовтня. І фільм не брав участь у конкурсі. Це абсолютно продумана частина стратегії просування фільму, яка не передбачала показ на ОМКФ.
Режиссеры Ахтем Сеитаблаев и Джон Винн
Чи зробили селфі з Роуз Макгоун і Катрін Денев?
Ні. Не сприймайте це як кокетство або амікошонство, я розумію, наскільки вони вразливі. Тому я захоплювався із сторони (сміється).
Кого мрієте побачити на ОМКФ зі світових зірок ?
Дуже великий список, дуууже великий! Звичайно, як Аль Пачино, і Роберта Де Ніро, Стівена Хоффмана, Крістофера Вальца, Тарантіно. Це надає ще одне чудове звучання Одеському кінофестивалю – приїзд таких зірок. І певну статусність, і інтерес. Зазвичай з таких зустрічей на кінофестивалях народжуються нові ідеї і спільні проекти. Ну і для громадянина, маю на увазі людей, які не працюють на території кінопродукції, але знають, хто така Катрін Денев, приїзд зірки такого рівня сюди, в Україну, в Одесу, – це підтвердження, власне кажучи, не місцечковості фестивалю. А фестивалю відкритого і спілкуючогося з усім світом. Це дуже багато з точки зору промоції фестивалю, і його рівень говорить для глядача.
У чому відрізняється за атмосферою та організацією, пресою, дрес-кодом фестиваль у Каннах та в Одесі?
У Каннах дрес-код ще жорсткіший, це зрозуміло. Ну і Канны – найбільший кінофестиваль у світі взагалі. Мені складно судити так глобально про організаційну сторону Каннського фестивалю, але я відмінно розумію обсяг та рівень відповідальності, з якими стикаються вони. Це величезна робота! Ну і потім Каннський кінофестиваль – це фестиваль з вже великою традицією, наробками, креативом та так далі. Якщо порівняти вік обох фестивалів, то Одеський ще в підлітковому періоді.
Що можете сказати про рівень організації ОМКФ?
Я безумно горд за степень організації, настрій. Деякі виникаючі проблеми вирішуються во-перше професіонально, во-вторих у доброму настрої. Не даремно кажуть, що Одеський кінофестиваль (і це підтверджено цифрами) – найбільший за глядацькою аудиторією, включаючи Східну Європу. І грамотно розподілити ці великі потоки людей, починаючи від питань місць показів, івентів і до таких показів, як на Потьомкінських сходах, з живим оркестром та демонстрацією фільму з посадкою глядачів – це ж потребує величезних організаційних зусиль. Я не ставив би проводити якісь паралелі і порівнювати, тому що давайте, люди, будемо коректні до всіх. Коли Одеський кінофестиваль оживе такий відрізок життя, як Каннський, переконаний, він не стане через це гіршим.
Ваш проект “Причина наслідок результат” – про що він, розкажіть
Я категорично проти, коли подібні події називають майстер-класами, але це, ймовірно, зручніше. Тому що це, скоріше, форма спілкування з колегами і глядачами, коли ти ділишся якимось своїм особистим досвідом, як виникає ідея, як відбувається її втілення, починаючи від перших тех пропозицій, і все, що супроводжує це, і вибір локацій, створення акторського ансамблю, і спосіб рішення. І коли ти слухаєш питання тих, хто приходить на таку зустріч, ти в чому-то переконуєшся ще раз, підтверджуєш правильність рішень.
Або навпаки чуєш деякі речі, які приводять тебе до інших думок. Але вони чудові тим, що ти перебуваєш у непосредньому живому діалозі з людьми, які прийшли. У певному сенсі ти також моніториш цікавість як глядача, який не працює в кінопродукції, так і твоїх колег до трендів, інтересів потенційного глядача, жанрів, манери, стилю. Наша професія, між іншим, чудова тим, що в ній не існує потоку, і ти ніколи не зможеш сказати собі, що ти знаєш все або ти знаєш достатньо, і тобі більше не потрібно.
Ви фестивальна людина?
Ні. Я не великий шанувальник у повній мірі бути задіяним у всьому фестивальному житті. Я маю на увазі вечірні заходи. Я достатньо сковано себе відчуваю і тому. Ну і можливо ще тому, що більшу частину життя я проводжу з достатньо невеликою кількістю людей – як на зйомочній площадці, так і в театрі. Тому я будь-який фестиваль розглядаю перш за все як можливість побачити те, чого я майже не побачу у вільному доступі – у кінотеатрі або в інтернеті. В першу чергу суто професійний інтерес. Якщо є настрій, то я не те, що там бірюк і закриваюся в номері і нікуди не виходжу. Але все більше помічаю, що такого прямого поклику прям піти і до ранку смакувати всі прелюдії фестивального життя, ну практично немає.
Де ви зупинилися, який готель ви обрали?
Я ничого не вибирав. Я ж учасник фестивалю, мені надали готель у чудовому місці. Я всім задоволений, хороші умови, уважні люди, все абсолютно в комфортній досяжності.
Ваші улюблені місця в Одесі?
Ні, я не встигав, як там. Я не встигав фільми подивитися, а ви кажете про улюблені місця ходити. І на море в тому числі теж не був. Я не особливо оригінален – то і Дерибасівська, і вулички Одеси, і моє. Я не великий знавець Одеси як такої. Але сам місто мені дуже подобається.
Де ви обідаєте в Одесі? Наприклад, хотдоги або лише ресторани з видом на море?
Я достатньо не привередливий у їжі, в основному риба і овочі. Одеса – одна з кулінарних столиць України і те різноманіття страв, які ти можеш знайти на Привозі або в якомусь невеликому закладі домашнього типу. Ти їси якусь ексклюзивну страву, і вона смачна, як вдома. Для мене особисто два міста в Україні асоціюються з таким гастрономічним задоволенням – це Львів і Одеса.
Отже, ресторан з видом на море не є обов’язковим для більшого задоволення?
Ну якщо все поєднується, і смачна кухня, і чудовий вид, то це плюс і бонус. Але в ресторані найголовніше це їжа. Ви можете сидіти з видом на море, але є абсолютно огидне щось, не думаю, що вам то сподобається. І навпаки – сидіти в достатньо скромному закладі, окей, без виду на море, десь у глибі міста, але при цьому безумно смачна їжа – ви туди повернетесь, обов’язково, тому що за цим туди йшли.
Ваші цілі і очікування від цього ОМКФ?
Спочатку емоції! У різних відтінках. Захоплення чудовими фільмами, радість тому, що ти безпосередній учасник цього події, і велика мотивація працювати в цій професії.
Травести-дива Монро, як її зазвичай називають, а також ведуча, блогер, актриса і просто красива жінка – завсегдатай не лише всіх столичних прем’єр новинок кіно, а й Одеського кінофестивалю. Про що вона успішно веде блог на YouTube. Про кіно Монро може говорити годинами – вона ж артистка розмовного жанру і, до того ж, велика фанатка кінематографа. Довелося їй побувати й на легендарному Каннському фестивалі, або навіть зніматися у фільмі Тоні Ноябревої. І вона точно має, що розповісти про ОМКФ-2019.
У цьому році особливі гості на ОМКФ – голлівудська акторка Роуз Макґоуен і легенда кіно Катрін Денів. Ти вже зробила з ними селфі?
Селфі не зробила з Роуз Макґоун і взагалі не збиралася. У мене є прошлорічні селфі з актором, як його, забула … Брат Джулії Робертс, Ерік Робертс! І мені достатньо!
А на церемонію закриття я не залишалася, тому Катрин Денюв я не побачила. Але в моєму стрічці в Фейсбуці є її фотографії звідти [зняті іншими гостями фестивалю]. Виглядає чудово! Тонкі щикілі, туфельки, магія – відчувається, що формі! Але для мене Катрин Денюв – це скоріше символ кінематографа. Я не є прихильницею її творчості, хоча вона велика актриса, це дурнувато не визнати! Цей факт, що легенди світового кіно відвідують Одеський кінофестиваль, говорить про його рівень.
Кого зі світових зірок мрієш побачити на ОМКФ?
Світові зірки сучасного кіно – ті ж Марго Роббі, Леонардо Ді Капріо, Моніка Беллуччі, Венсан Кассель і моя улюбленка, якою я просто божевільно захоплююсь, французька актриса Маріон Котийяр! Але я розумію, що для них Одеський кінофестиваль – просто ще один фестиваль, європейський…
Отже, голлівудські зірки навіть не чули про ОМКФ?
За відомою мені інформацією кожного року всім світовим зіркам відправляються листи з запрошенням відвідати Одеський кінофестиваль, і багато з них знають про такий фестиваль. Але вони відмовляються або виставляють офіційні ціни. Я чула, скільки коштує запросити на фестиваль Вілла Сміта! Але не скажу, бо це конфіденційна інформація.
Тому до нас доїжджають маловідомі актриси, подібні до Роуз Макгоуен…
Ну почекай, вона відома нам усім з серіалу “Всі жінки відьми”! Хоча в принципі ми навіть не знаємо, в яких ще фільмах вона знімалася. Я глянула [її фільмографію] – так, пару стрічок було, але в основному всі її знають з серіалу і з її історії з Харві Вайнштейном. Вона представила у Одесі свою документалку. Так, тема актуальна – насилля серед підлітків. Але зроблено, м’яко кажучи, посередньо, дуже слабка робота на мій погляд, порівняно з навіть документальним українським кіно. Хоча я не кінокритик, але, напевно, можу висловити свою точку зору.
А ось її прес-конференція мені сподобалася. Навіть я, зі своїми шкільними знаннями англійської мови, зрозуміла, що вона переживає зараз дуже складний період у житті. Після історії з Вайнштейном її не запрошують зніматися, вона пішла проти Голлівуда.
Яким життям живе Роуз Макгоуен? Яка у неї велика корона, адже вона все ж таки світова зірка…
Трошки вона виглядає втомленою, сумною, зосередженою на собі. Знаєш, є такий епітет – “важка людина”. Ось вона – важка, від неї віяло важкою енергетикою. Але вона в певній мірі – моя молодість, і я була рада бачити її.
Роуз Макгоуен
Мене особливо вразило, що Роуз Макгоуэн ходила в несуразній китайській сукні як на червону доріжку, так і на сцену Оперного зі спіччю. Чому стільки так званих “модних провалів” на червоній доріжці ОМКФ з року в рік?
Одеса – це вихований у портовому місті та з покоління в покоління жінки, щоб привернути моряків, одягалися яскраво, виглядали вульгарно – це вже на генетичному рівні. І червона доріжка – не виняток! Навіть якщо ви зберете всіх, проведете майстер-класи, як вдягатися на червону доріжку, як позувати, вони все одно зроблять по-своєму. Я особисто взагалі не реагую на це, і я не розумію, як можна ще через 10 років сміятися над цим.
І тим не менш про червону доріжку ОМКФ журналісти пишуть з року в рік, і проблема не лише в одеситках.
Особисто я спостерігаю протягом вже другого року велику кількість людей у дрес-коді. Деякі журналісти діють не дуже порядково, фотографуючи людей у русі або свідомо створюючи некрасиві кадри для того, щоб пізніше розповсюдити це в мережі. Послухай, фотографуй мене знизу! І у мене буде і подвійний підборіддя, і диспропорція тіла, і обличчя, і усього, що тільки можна!
Я особисто обговорювала цю тему з Вікторією Тигіпко, вона сказала: “будь ласка фотографуйте, ми з пресою дружим і те, що вони розміщують, це їх особисте право. Найбільш злочинні порушники дрес-коду звичайно не допускаються, але ми раді всім і критика тільки заохочує нас працювати ще краще”. А організація фестивалю вища! Я трохи знаю кухню фестивальну, і, повір мені, те, що робить команда ОМКФ, це заслуговує уваги.
Монро з Вікторією Тігіпко
До речі, ти була на Каннському кінофестивалі. В чому відмінність за атмосферою і організацією, пресі, дрес-кодом кінофестивалів у Каннах і в Одесі?
Порівнювати складно. Одеський кінофестиваль – молодий! А Канны проводять 70-й фестиваль, якщо не помиляюсь. Канны – це історія, це легенда, статус. В Каннах зовсім інші бюджети, інші спонсори, інша інформаційна підтримка. Але те, що робить Вікторія Тігіпко з командою – це рівень! Це реально рівень! Це івенти, вечірки, майстер-класи, програми, зустрічі з режисерами, пітчинги. Це все не просто…
Ці складні фестивальні фільми… Для чого таке кіно знімати, про що воно і для кого?
Це мій другий Одеський кінофестиваль, і я планую продовжувати свої візити, оскільки я люблю кіно і тут поповнюю список фільмів, які потрібно переглянути усім. Адже 95% фестивальних фільмів не виходять в український прокат, їх більше ніде не показують, а вони саме формують моду і тенденції у кіноіндустрії. Це еталонні роботи, які надихають, залишають враження, думки і дуже приємний післясмак, який лишається ще тиждень.
Фестивальное кино – знаешь, это как высокая мода, которая даёт идеи для массового дизайна (с) Монро
Щодо самого фестивалю, це – подія на кінематографічній карті Європи! За 10 років фестиваль перетворився на великий проєкт, який диктує кінематографічні тенденції. Особисто мені подобається те, чим мене “годують” на фестивалі! Я усім своїм знайомим рекомендую не жалітися і купити абонемент, оскільки це Одеса, це Україна, це поруч. Хоча б на кілька днів, але зануритися в атмосферу кінофестивалю. Тут можна кожен день ходити дивитися кіно зранку до вечора – так, це важко, але воно того варте! Це не ті блокбастери, це не ті розрекламовані кіноплівки з великими бюджетами, які демонструються в кіно.
Это – другое качество кино, знаешь, как другая, качественная еда, качественный досуг, качественная одежда. Вот Одесский кинофестиваль – это качественное кино (с) Монро
Я іщу фільми, які здатні мене вражати, які мають вау-ефект, коли ти виходиш з кіно, і у тебе змінюється життя, у тебе таке відчуття дивності, що хочеться… закурити! Хоча я не курю (сміється). Тому що кіно – це вічне мистецтво. Як фотографія, як образотворче мистецтво. Якщо телебачення можна замінити, наприклад, інтернетом, то кіно не заміниш нічим, і в цьому його магія! Щороку я від ОМКФ чекаю магії…
Я шукаю фільми, які здатні мене вразити, які мають вау-ефект, коли ти виходиш з кіно, і в тебе змінюється життя, у тебе таке відчуття дивності, що хочеться… покурити! Хоча я не курю (сміється). Тому що кіно – це вічне мистецтво. Як фотографія, як образотворче мистецтво. Якщо телебачення можна замінити, наприклад, інтернетом, то кіно не заміниш нічим, і в цьому його магія! Кожен рік я від ОМКФ чекаю магії…
Який фільм – фаворит серед побачених у тому році на ОМКФ?
Зараз ми саме переглядали конкурсний фільм “Монос”. Хоча я з нього вийшла, не моя це тема – насильство, важко такі фільми дивитися. Дуже мене вразив кінофільм “La Belle Epoque”, французька кіноплівка з Фанні Ардан у головній ролі, я сподіваюся, її покажуть у масовому прокаті. І я залишилась під враженням від одного з, можливо, найбільш відомих фільмів британського режисера Майка Лі (прим. “Пітерлоу”).
Ти – фестивальна людина? Як проводиш час, де поселилась і обідаєш, обов’язковий комфорт?
Я пам’ятаю, коли ми у нульових приїздили в Одесу, ми завжди йшли на Чкаловський нудистський пляж. Дві пляшечки пива і рибка з Привозу – просто круто! Голі зади та ми – молоді, веселі, пружні! Зараз це приміщення з кондиціонером, кіно, келишок брют десь на терасі – це максимум. Ми цього разу зупинились в апартаментах неподалік від Музкомедії. Дуже зручно – раз і ти в кінозалі. Зазвичай ми їмо вдома чи в кафешках, в Одесі дуже смачно годують. Ну і пляшечка рожевого “Французький бульвар” – завжди у моїй сумочці! Або ж у холодильнику (сміється).
Є такі місця в Одесі, які завжди відвідуєш? Дюк, Привоз, монетку в море кидати?
Одесу я ніжно кохаю, але я не ходжу на море під час Одеського кінофестивалю! Для мене є кінофестиваль окремо, а є курортна Одеса – також окремо. І вони ніяк не сходяться! От наблюдаю її другий рік влітку, і звичайно це дуже сумно, оскільки вона поступово руйнується! Старі історичні будівлі не реставруються, стоять заброшені, балкона обвалюються, провода якісь торчать. У Одесі відчуття безладу, покинутості і повного хаосу якось. Нажаль я пам’ятаю Одесу в нульових… Коли не було цих висоток, всіх цих пляжів, забитих кафешками і шезлонгами, і коли була свобода і простір, а море було чистим…
Але Одеса – це перш за все курортне місто, де є чудові ресторани з чудовою кухнею. Також там є чудовий кінофестиваль європейського рівня! Я просто підкреслю, якщо ви плануєте відвідати Одеський кінофестиваль, забронюйте готельні номери або квартири завчасно! І шукайте магію кіно…
17 липня в рамках ОМКФ відбулася прем’єра фільму «Герої і Труси» – німецького фільму, в якому зіграли українські актори. Чому та як українські артисти завоююють європейський кінематограф?
Українці в німецькому кіно.
Зараз все більше та більше європейських кінорежисерів виявляють зацікавленість у залученні українських акторів до своїх фільмів. Німецький режисер Гаральд Франклін у своєму новому фільмі майже всі ролі доручив українським акторам.
«В Україні багато талановитих артистів, – так пояснює свій вибір Харальд, – вони мають чудову акторську школу, класичну. Крім того, вони неймовірно працьовиті. Віддаються на всі сто відсотків, поки не отримається потрібний результат».
Режиср Харальд Франклін
Результатом роботи інтернаціональної команди став бойовик “Герої і Труси”, який був представлений на нещодавньому ОМКФ. Разом з одеситами та учасниками фестивалю, фільм вперше переглянули виконавці головних ролей Софія Торопчина, Алан Бургон, Петар Зекавица, Олег Карпенко, Юрій Лебедевич, Іван Доан. А також “зірка” німецького кіно Філіпп Рейнхардт.
Софья Торопчина и Юрій Лебедевич
У фільмі режисер Харальд Франклін звернувся до теми міжнародного тероризму. Але в його властивому авторському стилі, він запропонував свою версію боротьби з цією «чумою XXI століття». Що буде, якщо рідні брат і сестра опиняться на різних боках барикад? Чи можна пожертвувати боргом перед Батьківщиною ради порятунку близької людини?
«Це передусім історія про те, як люди поводять себе в тій чи іншій складній ситуації, – пояснив режисер, – Ми ніколи не знаємо, як і коли опинимося по різні боки барикад, і хто з нас стане героєм, а хто проявить трусість. Я сподіваюсь, що глядачі належним чином оцінять мої роздуми на цю тему».
Хто з героїв фільму виявить відвагу, а хто виявиться слабким духом, українські глядачі зможуть дізнатися вже цієї осені, коли картина вийде в широкий прокат.
Легендарна французька актриса, дворазова обладачка премії “Сезар” за кращу жіночу роль Катрін Денев стане спеціальною гостею ОМКФ-2019. Актриса отримає почесну нагороду ОМКФ “Золотий Дюк” за внесок у кіно мистецтво. Крім того, у рамках фестивалю глядачам буде представлена міні-ретроспектива трьох найкращих фільмів з участю Катрін Денев, а також майстер-клас від зірки.
Нагадаємо, 10-й Ювілейний Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться з 12 по 20 липня. Купити Фестивальні абонементи можна на офіційному сайті фестивалю.
У цьому році Одеський кінофестиваль відбудеться у неочікуваному форматі.
Наприклад, ось що заявили організатори фестивалю. Доля Гран-Прі десятого, ювілейного Одеського фестивалю (а цього року – ще й головного призу Національної програми) залежить від головного судді – глядача. Саме глядачі своїм голосуванням після конкурсних показів вирішують, які фільми стануть переможцями.
Ця метафора стала основою концепції іміджевих відеороликів ювілейного 10-го Одеського кінофестивалю, де нагорода ОМКФ – статуетка “Золотий Дюк” – опиняється в руках простих одеситів. Слоган кампанії – “Наш Гран-Прі – в ваших руках”.
Режисером промороликів стала лауреат минулорічного ОМКФ Тоня Ноябрьова.
Нагадаємо, що ювілейний Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться з 12-го по 20 липня 2019 року. Фестивальні абонементи можна придбати на офіційному сайті кінофестивалю.
