Showing 3 Result(s)
Фото актора в ролі Джона Уїка з третьої частини фільму.
КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Рецензія на Джона Уіка 3

У кожного з нас є улюблені фільми, музика, кліпи і т. д. Одним словом – контент. Той контент, який ми з нетерпінням очікуємо, і який декілька разів переглядаємо / переслуховуємо після його релізу. Зазвичай рейтинг наших очікувань до довгоочікуваного контенту сягає небес і ми слідкуємо за кожним найменшим аспектом, щоб переконатися, що наші очікування виправдалися. Такий контент ми нещадно критикуємо, але до дрожі в колінках захищаємо і рекомендуємо знайомим. Для мене таким очікуваним контентом був “Джон Уік 3”. І зараз я готовий розповісти про своє розчарування.

ПРАВИЛА, ПРАВИЛА І ЩЕ РАЗ ПРАВИЛА

Всесвіт “Джона Уіка” завоював мене тим, що я люблю найбільше: стиль і бездоганну педантичність до деталей. Сюжет фільмів розповідає про мережу агентств з продажу смерті, асоціацію вбивць – простіше кажучи. Щоб система працювала вишукано, необхідні правила. Суворий і недоторканий збірник вказівок, порушення яких – смерть. Усе це було у перших двох частинах. Правила виконувалися, а якщо ні (все-таки вбивці теж люди), покарання не змушувало себе довго чекати. На цій ноті завершувалася друга частина франшизи, головний герой – Джон Уік, він же Баба Яга (дякую, звичайно, творцям за посилання на нашу культуру, але, думаю, вітчизняному глядачеві буде весело чути таке порівняння) порушив одне з головних правил і підлягає смертної карі. 15 мільйонів і хатинка на курячих лапках за голову нашого протеже може отримати будь-хто, що виконає контракт. Небезпечно допомагати вбивці поза законом, але навіть в таких ситуаціях є друзі. Джону дають відстрочку на одну годину і забезпечують хоча і мізерною, але все-таки порцією зброї. І тут на сцені з’являється “верхерженський стіл” – найвищі посадові особи організації, які керують усіма. Усі інші знаходяться “під столом” і зобов’язані служити, інакше… Ну ви зрозуміли, покарання тут одне. Отже, перший і найболючіший камінь у вишиванці третьої частини – порушення власних правил. Протягом усього фільму ці самі недоторкані правила порушуються ліворуч і праворуч. І добре би їх порушував лише головний герой, він все одно екскомунікадо (позбавлений всіх прав і привілеїв у спільноті вбивців), так ні, правила порушують усім, кому не лінь! Так, когось за це покарають, але загальна картина, та картковий будиночок, який так дотепно складали перші два фільми, миттєво рухається.

БІЛЬШЕ, НЕ ЗНАЧИТЬ КРАЩЕ

“Джон Уік 3” йшов шляхом будь-якого сиквела/триквела, додаючи масштаб до відбуваючого, але й тут не обійшлося без каменів і огородів. Якщо в перших двох частинах події розвивалися переважно на закритих територіях, і в одному/двох містах, то третя частина пропонує нам східні пустелі та поселки, а також все те, що нам подобалося раніше: найкрасивіші локації у вигляді театрів, китайських кварталів, неоново-скляних кімнат тощо. Здавалося б все дивовижно, але біда прийшла звідкись несподівано. Левова частка екшену відбувається на міських вулицях, що раніше не траплялося (з винятком однієї-двох сцен), і виявилося, що місто порожнє… Ніхто не реагує на переслідування по вулицях, нікого не хвилюють трупи, що роняться ліворуч та праворуч, про поліцію я взагалі мовчу, її немає, як і мешканців міста. Нью-Йорк з усесвіту “Джона Уіка” – це красива декорація, але ніяк не живий мегаполіс. І якщо в попередніх фільмах не було потреби показувати життя на вулицях міста, оскільки події рідко виходили за межі закритих від погляду випадкового прохожого локацій, то тут це дуже кріпко б’є в очі.

Слева направо: Киану Ривз, овчарка, Хэлли Берри, овчарка.

КУЛАЧНИЙ БОЙ

Однією з найсильніших сторін попередніх частин серії був екшн. Вогняні перестрілки виглядали неймовірно, полювання – динамічно, Кіану Рівз – неперевершений. Про акторів ми поговоримо трошки пізніше, а поки розглянемо, що нам пропонує в плані екшну 3-я частина. Практично все, що добре працювало раніше, стало працювати гірше. Перестрілки стали менш динамічними і взагалі відступили на другий план. Головною складовою екшну стали сцени рукопашного бою. І крутою виявилася лише перша з них. Ніколи б не подумав, що таке може набридти, але більшість сцен з бійкою виглядають неймовірно затягнутими, особливо ближче до фіналу, коли повільний темп і постійне розбивання скла починають втомлювати. Крім того, сцени насильства стали набагато жорстокішими. Я не можу записати це в мінуси, але в попередніх частках екшн сприймався набагато легше і комфортніше.

НОВІ ОБЛИЧЧЯ

Як і в будь-якому продовженні без поповнення акторського складу не обійшлося. І якщо героїня Хеллі Беррі запам’яталася в основному парою своїх бойових собак, ніж цікавим персонажем, то персонаж Азії Діллон приємно здивував. Діллон грає головну антагоністку фільму – суддю “вищого столу”. Саме вона роздає покарання всім неприємним її покровителям. І варто відзначити, що робить це майстерно. Порою затіняючи самого Рівза та Ієна Макшейна в ролі улюбленого усіма директора готелю “Континенталь”.

Азія Діллон в ролі судді.

ГРОШІ ШКОДА?

На жаль, відстав графічний вигляд. Ні, зображення, звичайно, залишилося таким же насиченим, а операторська робота безжально заслуговує похвали. Відстала графіка. А, якщо точніше, кульові попадання. Плями крові виглядають дуже мильними, чого раніше в серії не спостерігалося. Особливо це помітно в тих самих нових локаціях Далекого Сходу. Або не вистачало коштів, або хтось допускав недбалість.

РОЗУМІТИ І ПРОЩАТИ АБО ВЗЯТИ І ВІДПУСТИТИ?

Тим, хто дочитав до цього моменту, може скластися враження, що фільм повний провал і як таке взагалі можна дивитись. Немає. Скоріше всьому винні завищені очікування та похвальні відгуки зарубіжних критиків.

Ближче до кінця фільм ряснить цікавими моментами та сюжетними поворотами, радує гумор (і він теж присутній). Однак всі достоїнства проявляються ближче до фіналу, а основне оповідання, на жаль, втратило все те, що добре працювало раніше. Складається враження, що автори просто хотіли потішити всих і вийшло перемішання.

Однак збори показують позитивний результат, а фінал однозначно дає зрозуміти, що 4-й частині бути.

Дуже хочеться, щоб 4-й фільм став заключним. Бо будь-яка франшиза рано або пізно втрачає у своєму колориті. Той же “Форсаж”, наприклад. До речі, Кіану Рівз з’явиться й в ньому. І щось мені підказує, що не без допомоги чудової роботи над “Джоном Уіком”.
Рекомендую сходити, порекомендую, однак це не дивовижний проект, принаймні не такий дивовижний, як його попередники. Вимогу якості завжди складно утримувати, тим паче на протязі кількох фільмів. “Джон Уік 3” намагався взяти кількістю та різноманіттям. До певної міри у нього вийшло. Однак скільки б патронів не було в обоймі улюбленої зброї, важливіший один єдиний, і йому ім’я – якість.

Вердикт: похвально.

КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

“Шахрайки”: огляд фільму, де фемінізм зустрічає гумор і німецький акцент

Ми живемо в епоху ремейків (факт). Ось ще одна гаряча (буквально і переносно) переробка на підході.

10 травня українці вирушать на прем’єру фільму “Шахрайки”, а ми вже відвідали прес-показ і готові поділитися з вами інформацією щодо свіжості фільму. Чи варто було витрачених на нього коштів? Феміністична відповідь оригіналу? І чому Енн Гетевей перейшла на німецький акцент? Відповіді прямо тут.

 

ПОВНІСТЮ ФЕМІНІЗМ

Я вже згадував, що перед нами ремейк? Отже, паралелі з оригіналом проводити не буду, т.к. не дивився його. Знаю лише, що в оригіналі чоловіки дурили жінок, а тут все точно навпаки. Нісенітно не очікувано, чи не так? За останні 10 років вийшло кілька ремейків, де чоловічий оригінал змінили жінки. Найяскравіший приклад – “Мисливці за привидами” зразка 2016 року.
Давайте зразу зазначу, що я не сексист і не маю нічого проти подібних фільмів (перестрахую себе наперед, щоб у наше вище толерантний час не почали дизлайками обсипати).
Ляпсус містить різкий (іноді, звісно, не такий, але в більшості випадків все-таки різкий) гумор, що різко контрастує з іншими “пласкуватими” кінокомедіями американського виробництва.
Сюжет можна передбачити, принаймні першу його половину, але ближче до кінця нас порадують парою неочікуваних поворотів, за якими дуже цікаво спостерігати.

Кадр з фільма.

ТРАВНЕВІ КАНІКУЛИ В ФРАНЦІЇ

Комедія – це коли смішно (принаймні так повинно бути). І… зал сміявся. Причому робив це регулярно. Майже в кожній сцені блимала кумедна жартівливість, яка під соусом шарму і харизми головних героїнь ненавмисно змушувала посміхатися. Зокрема, про героїнь. Енн Гетевей виконала прекрасну особистість: владна шахрайка, якій немає рівних. А Ребел Вілсон зіграла простушку, наляку дівчину з села, але також із своїми сильними сторонами під сукнею. Навколо протистояння цих двох махінацій по вижиманню грошей з багатих чоловічих кишень закручується сюжет фільму.

Енн Гетевей і Ребел Вілсон

ЦЕЙ ДИВОВИЖНИЙ ГОЛОСОК

На цей раз вітчизняне озвучення дуже порадувало. Героїні звучать добре, але особливо головна героїня Хетевей. Справа в тому, що супер професійний шахрайка не може дозволити собі говорити тільки однією мовою, адже багатенькі хлопці часто приїжджають з далеких країн. До кожного потрібно знайти підхід. Тому Гетевей у ролі шахрайки володіє кількома мовами, що відображається і в озвученні. Деінде вирішили включити субтитри (це було обґрунтовано і логічно), а деінде додали акцент. І про це докладніше.

В деякі моменти героїня Енн починає говорити з німецьким акцентом, і я не знаю, наскільки це чарівно звучить в оригіналі, але нашому озвученню вдалося як мінімум дуже близько підійти до правди. Український варіант німецького акценту Гетевей звучить неймовірно сексуально! Це, разом із внешніми даними героїні, підвищує температуру і невільно підтікають долоні.
Дорогі дами, якщо ваш молодий (або не дуже) чоловік сидів і ніяковів у залі, а після приходу додому почав переглядати всі фільми з Енн Гетевей, це все не просто так. Це було чудово!

Шахраї в третьому поколінні.

ВРАЗЛИВО!

“Шахрайки” крокнули у світ софітів з високо піднятою головою. Є, звичайно, можливість вибрати кілька сюжетних поворотів, і романтична лінія, на мою думку, була зайвою… Але не хочеться критикувати, коли на екрані хороший фільм. Коли пустили титри, зал аплодував. Це відбувалося не так часто на моїй пам’яті. Це ж не найкращий показник успіху картини?

Вердикт: захоплююче.

Гуцулка Ксеня
КІНО, РЕЦЕНЗІЇ НА ФІЛЬМИ

Фільм “Гуцулка Ксеня” – хороший мюзикл чи прохідна пародія?

У березні 2019 року в прокат вийшов, як писала половина преси, “довгоочікуваний” український фільм-мюзикл «Гуцулка Ксеня» (реж. О. Дем’яненко, за мотивами однойменної оперети Я. Барнича). Загалом – непогано. Непогано, як для кліпу співпраці груп «Dakh Daughters» та «ДахаБраха». А взагалі на тебе чекає біль душевний, “очний” та ненависть до одного рядка тексту. Хочеш дізнатися більше? Читай!

Dakh Daughters

Отже, “Гуцулка Ксеня”… Поїхали! Сюжет не затертий і має загатки логічності. Це добре. Завжди приємно, коли автори вміють працювати зі сюжетом. Приємно, знаєте.

Але перше, що вразить і радує око з самого початку – зйомка і колірна корекція матеріалу. Сюди можна віднести і візуальні ефекти. Картинка виглядає соковито і одразу виділяється на тлі конкурентів серед українського кіно.

Коли я подивився трейлер, він мене абсолютно не вразив, і я заздалегідь поставив крест на фільмі. Проте до мого здивування, поганого тут менше (це важливо!), ніж хорошого.

Отсічений від цілого, трейлер.

Актори

Акторський склад підібраний досить якісно. Персонажі не позбавлені логічності та знаходяться на своїх місцях. Гумор – є. Смішний гумор – є. Що разом із хорошою акторською грою та загальним сюжетом заходить на “ура”.

Я там про хорошу акторську гру згадав, ага? Ну отже, виправлення, гарна (ну або принаймні прийнятна) акт. гра в усіх, окрім місцевої Крістен Стюарт у ролі Белли з “Сутінків”. Такою тут виступила Варя Лущик у ролі головної героїні – Ксені. Гра Варвари залишає бажати кращого від слова “зовсім”. Нажаль і ох, на тлі колег по цеху вона виглядає непрощенно одноманітною. У героїні Лущик одна емоція на весь фільм (і це без перебільшення, таку емоцію, як на фото нижче, героїня демонструє в кожному кадрі).

Гуцулка Ксеня
Варя Лущик

Музика

Фільм позиціонує себе як мюзикл. А що ми знаємо про мюзикл? Правильно – у мюзиклі повинні бути пісні та танці. І в “Гуцулка Ксеня” і те і інше є. Тільки… відокремлено від загального повідомлення. 99% пісень відбуваються на окремій сцені (можливо як вияв поваги до джерела у вигляді оперети). І тільки дві пісні ближче до розв’язки плавно переходять з основного повідомлення в музичному напрямку, так, як це й повинно бути у мюзиклі. Усі інші пісні та танці виглядають надзвичайно безглуздо, особливо коли за сюжетом йде сварка двох героїв і в наступному кадрі вони комедійно виконують танок на сцені.

Можна було органічно вписати в сюжет музичні групи, а не вставляти їх пісні як затички між сценами. Можна було, але не стали. Але це не завадило талановитим виконавицям подарувати кілька запам’ятовувальних і атмосферних композицій, які дивилися відповідно і органічно.

Сюжет

Також я згадував, що сюжет хороший. Це то так, але своє “але” також знайдеться. І упирається це “але” все в ту саму Варю Лущик та її Ксеню. Мотивації у героїні мало. На той фінал, на який розраховували творці картини, цієї мотивації явно мало. Персонаж діє так, як написано в рядках сценарію, проте за її беземоційним обличчям важко зрозуміти, що героїня справді відчуває/хоче.

Дубляж

Останнє, що хотілося б узгадати – український дубляж. Він чудовий. Поки що це найкращий фільм українською мовою, який я бачив. Західний гуцульський говір – це щось неймовірне. Персонажі так майстерно конструють свої речення, що деякі з них можна спокійно розбирати на виразні фрази.

ВИРОК:

“Гуцулка Ксеня” добрий фільм. За мірками вітчизняного виробництва, точно. В ньому міститься трошки всього. Рекомендую для перегляду. І можливо, його навіть можна буде переглянути через рік-другий… третій-четвертий…

Оцінка: похвально.

P.S. Горіть в пеклі за політичний бруд, жалюгидні ви суки!

Гуцулка Ксеня