Днями британський поп-король Сем Сміт представив четверту платівку “Gloria “А разом з нею – і кліп на трек “Im Not Here to Make Friends”. Режисером виступила одеситка Таню Муіньо. У богемному відео Сем прилітає вертольотом на костюмований бал до старовинного маєтку.
До речі, на цьому сюрпризи не закінчилися. Український дизайнер FROLOV розробив кілька сексі образів із вирізом у формі сердець на дупках танцюристів. До речі, у золотистому корсеті від Фролова з’являється сам Сміт. Чим все закінчилося, дивіться прямо зараз.
Коли Михайло Хома, відомий як DZІDZIO, дає інтерв’ю на своєму фірмовому суржику, це майже як музика. І якщо додати до цього його оригінальний гумор, то це справжній дельікатес для гурманів. Але для цього потрібно розуміти тонкощі Західної України. Які думки ховаються під маскою клоуна?
Коли вже DZIDZIO стане посерйознішає? Стане драматичним, ліричним?
Ну, драматичний ще мені заскоро. Ліричний став, та! То в цьому фільмі «Дзідзьо перший раз» з 25 жовтня ви побачите інакші закоулки моєї душі. Але я такий сам і є!
«Перший раз» – це про романтику?
Це буде комедія, романтична комедія. Дівчатам буде дуже цікаво! І пацанам так само дуже сильно, як то у Дзідзьа перший раз пройшов.
І ви будете показувати?!
Ну аякже! Та то ж кіно. Ну аякже!
То це якийсь «дорослий фільм»!
(Сміється) Я покажу і такого себе – ліричного. Ще буде лірична наша пісня, саундтрек до нашого фільму. Я покажу себе зараз як раз в такій пісні. Називається «Чисте серце», вона буде саундтреком до нашого фільму «Дзідзьо перший раз».
Так розумію, у кіно ви заробляєте більше мільйонів, ніж на сцені. Бачу, ви вже вдруге беретеся за режисерське кермо (прим. перший фільм називається «Dzidzio контрабас»).
Так, ми заробили гроші. Невеликі! Я їх ще не бачив! Не знімав. Бо як знімлю, буде мінус! Держава з’їла податками, бо то є чисті гроші. Це не є корпоративи чи ще щось. Це чисті гроші, які зайшли. Ми заплатили державі податок – один, другий, третій, четвертий, ну, пятий… І я сказав: «Хай лежать!».
Взагалі кіно в Україні вигідно знімати чи ні? Чи може українська кіноіндустрія стати прибутковою?
Може! І вона буде! Я вірю в неї, і я буду все робити, щоби українське кіно було! Я вчусь. Всім хочу так само вселити надію, що цим треба займатися! Інвесторам допомагати молоді, шукати талановитих. Всіх старих пердунів треба вже списувати, бо вони мішають: вони навчились просто красти гроші і більше нічого не робити.
Старих пердунів, перепрошую?
Так! Буду голосно говорити, тому що я раз-єдиний попросив у держави грошей, і вони не дали. А як я підрахую всі фільми, які я зробив, я робив за свої гроші. Вони десь ці фільми постворювали нікому непотрібні, заховали і їздять по червоних доріжках. І так нікто про нього і не знає. А вони ще й дивуються: «А чо на українське не ходять кіно?». Та бо а ви що, щось їм давали? Ви перше бесплатно дайте, а потім гроші за то хотіть!
Власне, хотіла спитати. Чому ви опублікували в інтернеті свій перший фільм? Безкоштовно!
Не хвилювався, що я зароблю, а хвилювався, що люди скажуть! Люди дивилися, і це в інтернеті має по сім, по пять, по десять, по п’ятнадцять мільйонів.
Де ви брали гроші? Перепрошую, що зазираю до вас до кишені?
Мої і інвестори, наполовину. Я у двох фільмах – і в цьому, і в попередньому – спінвестор.
Чи знімали ви в рідному Новояворівську? Чула, що ваша мама приїхала спеціально з Португалії, де вона живе вже 18 років. Вона потрапила в фільм до вас?
Мама вповні відіграла свою роль! Вона розібралася, хто є хто. Сюди приїхало 70 людей на Західну Україну, щоб жити в селі. Я обрав саме місто, де народився, для зйомок нашого фільму. Було важливо, але ми це пройшли. Іноді мамі було непонятно – чому одні сидять, а інші працюють? Я говорю: “Мам, це продюсер, а це – хелпер”.
Як ви встигаєте це – і концерти, і кіно, і гроші заробляти.
У нас велика команда людей в офісі, є продюсер Анатолій Безух, я більше творча одиниця, так. І докупи разом ми складаємо суперкоманду.
Ви лише пишете і співаєте?
Я розумію в усіх справах! Мені доводиться розбиратися в усіх справах, бо це моя творчість, а не просто проект. Іноді продюсер бере артиста і створює свій проект, так? А тут я демонструю свою творчість, не завжди дбаючи про бізнес.
У вас взагалі бувають вихідні?!
Вихідний? Я не пам’ятаю навіть. В мене липень був такий засипаний знімальними днями фільму, що я навіть собі не уявляв. Попри то ми дали сім концертів і зняли весь фільм. Ну ось сьогодні друзі влаштували мені дуже гарний відпочинок. На три години. Ось і усе.
Талановитий режисер, актор театру і кіно, ведучий військово-патріотичного телепроекту “Хоробрі серця” (1+1) та волонтер Ахтем Сеітаблаєв знає про війну не лише з чуток і приділяє їй велику частину свого творчості. За свій патріотизм, активну громадянську позицію та самовіддану допомогу бійцям в 2016 році Ахтем отримав орден “За оборону країни”. У ексклюзивному інтерв’ю Ахтем Сеітаблаєв розповів ЗІРКАМ, чому він, кримський татарин, не буває у рідному Криму.
У вас складна історія вашої сім’ї в Криму, і ви велику частину свого творчості присвятили саме цій темі.
Це я зняв фільми «Хайтарма» & nbsp;і « Її серце». Я – татарин, і ця історія, якою я хочу ділитися, яку хочеться розповідати, бо в ній, на мою думку, достатньо сильне гуманістичне початок. І той меседж, який ми хочемо адресувати глядачу, актуальний і сьогодні. У фільмі «Хайтарма» йдеться про те, що не існує народів-зрадників, немає ніякого виправдання для того, щоб знищувати цілі народи. А в другому – що не існують чужі діти і що дуже важливо, особливо для дитини, зустріти на своєму шляху жінку, дівчину, яка замінить матір, врятує життя і навчить тому, як жити далі. Обидві ці історії пов’язані з Кримом і кримськими татарами, але це не означає, звичайно, що я вибірково знімаю лише те, що пов’язано з Кримом або кримськими татарами.
Отже, ваш фільм “Хайтарма” ґрунтується на вашій сімейній історії та розповідях?
Так, зокрема.Саме життя, на жаль, написало сценарій “Гайтарми” – це і депортація, й те, що американці були свідками. Про те, що кіно має з’явитися у кримських татар, на мою пам’ять йшло мінімум лет 50, всю історію депортації. Це фільм, над яким я працював протягом десяти років. Мені, в певному розумінні, пощастило, оскільки на той момент я був єдиним кримським татарином, який знімав кіно. Це було і великим гонором, і великою відповідальністю, що мені довелося зняти перший фільм про історію мого народу.
Я знаю, що ваша родина постраждала від депортації, але вам вдалося зберегти родинні зв’язки та історію вашого роду.
Так. Мої дядьки з батьківської сторони провели генеалогічне дослідження і, за їх словами, вони розкопали наш родовід до 14 століття. Не знаю, наскільки це правда, але виглядає достатньо переконливо. Завжди хочеться думати, що ти знаєш свій рід не багато не мало сім століть, це було б чудово. По лінії батька це люди в основному пов’язані з землею, землевласники, з військовою службою або з будівництвом. По роду батька у нас дворянські коріння, а от по лінії моєї матері всі так чи інакше пов’язані з мистецтвом. У родині матері були і композитори, і співаки, і актори, і хореографи. Мама у мене з боку Судака, а тато з боку Севастополя, з Орловки, а я – ось так от так між ними.
У вас залишились родичі в Криму зараз?
Так, практично весь мій рід.
Як ви спілкуєтеся?
По телефону, переписка…
Можливо вас навідати?
Да ви що! Я же зовсім не в’їзний! Ви ж розумієте, що я – людина, яка висловлюється абсолютно конкретним, визначеним чином про Путіна, про ситуацію в Криму, про так звану окупаційну владу в Криму. Півроку бігборд з моєю фотографією, на якому написано “Крим – це Україна”, стояв на так званому кордоні між Кримом і Україною. Я, можливо, в’їзний в Крим, але малоймовірно виїздний… Тому в Криму я не був точно з дня окупації. Я був в ці дні якраз там.
Чому у вас така позиція? Чому Крим – це Україна?
Тому що я чітко розумію, що кремлівська політика, яка сьогодні включно проводиться в Криму, – це політика нацистів, негідників і вбивць. І нехай вони всі горять у пеклі, що їх чекає. Де б не ступала нога чи черевик російського солдата, там лише знищення та смерть. Немає жодної країни в світі, якій Російська Федерація принесла б мир, спокій та благополуччя. Якщо ви знаєте таку, то назвіть. Хоча б одну в світі! Я – не знаю. І у нас, у кримських татар, дуже багатий досвід спілкування з політикою Кремля. Ні до чого хорошого вона не призводила, нічого доброго вона не давала – ні кримським татарам, ні нікому!
Зараз в Криму відбувається те, що не траплялося навіть за радянської влади – людям не дозволяють проводити молебень 18 травня, в День пам’яті всіх загиблих у депортації. Зараз страшні події відбуваються в Криму: дві третини з політичних в’язнів у Росії сьогодні – це кримські татари. Це історії викрадень, зниклих безвісти, вбивств. Їх саджають за їх проукраїнську позицію. Адже кримські татари досить чітко заявили про свою проукраїнську громадянську позицію і перед референдумом, і під час окупації Криму, і анексії. Саме тому кримські татари є маркером і форпостом української громадянськості в Криму, і за це їх окупаційна влада не любить. Але ми і не чекаємо їхньої любові! Триста років російська імперія намагалася знищити кримських татар. Російської імперії немає, а ми є! І 70 років радянська влада намагалася нас знищити. Радянської влади немає, а кримські татари є! І як би не старався Путін з усіма його помічниками – його теж не буде.
Ви самі брали участь у волонтерській діяльності?
Я і приймаю. Ми постійно їздимо з підтримкою. Зараз ми досить часто і регулярно їздимо, наприклад, з Адою Миколаївною Роговцевою – і до тільки визволених міст, і до бійців, і з програмами, і виставами.
На Майдан теж ходили?
Так. Правда, у палатках я не жив, оскільки в той час я тільки вибрався з лікарні. Я робив, можливо, не так багато, як міг би, але настільки, наскільки на той момент зміг.
