20 грудня 2024 року після випуску експериментального ЕР “Earendel” Janeuary повертається з новим захоплюючим релізом “Black into White”. Цей трек знаменує собою продовження еволюції в музичній подорожі Janeuary, поєднуючи насичену емоційну глибину тексту пісні з симфонією інструментів, що значно перевищує простоту присутності лише чорного та білого кольорів. Шанувальники зможуть насолодитися оксамитовим вокалом співачки та чарівними інструментами оркестру.
Емоційний підхід Janeuary до музики вирізняє її роботу, змушуючи кожну композицію звучати, як інтимне живе виконання.
«Якщо більша частина музики — це кінотеатр, то моя — це театр», — каже Janeuary.
Композиторка трохи відкриває кулісу. В новій композиції буде більше почуттів, більше інструментів, більше граней. Janeuary завжди було достатньо чорного та білого, але на цей раз іі уява та вишуканий музичний смак намалювали справжню поліфонію музичних кольорів.
Шанувальники також можуть подивитися приголомшливе чорно-біле музичне відео, яке супроводжує реліз, пропонуючи кінематографічну інтерпретацію багатошарових емоцій пісні. Кліп доступний на офіційному YouTube-каналі співачки.
“Black into White” обіцяє стати неймовірно красивим доповненням до репертуару Janeuary, пропонуючи слухачам трансформуючий досвід звуку, емоцій і бачення. Але співачка не любить зупинятися ані на хвилину, тому вже зараз працює над дійсно великим сюрпризом для своїх шанувальників.
JANEUARY
***
Про Janeuary:
Janeuary — альтернативна співачка/автор пісень з України, яка має насправді емоційне звучання і театральний стиль. Відома тим, що поєднує меланхолійні відтінки з інноваційними аранжуваннями, її музика продовжує захоплювати аудиторію по всьому світу.
Попередній експериментальний міні-альбом Janeuary «Earendel» мав ротацію на українських радіостанціях (Хіт FM та Kiss FM) та за кордоном. Журнал «Playboy Україна» надрукував величезну статтю про співачку в розділі «культура»
Один з попередніх релізів «Loving you» потрапив на обкладинку американського музичного видання Indiefferential. «Back where I belong» та «Awakening» мали великий успіх в Україні та за її межами. Такі журнали як «Beach house», «Illustrate Magazine», «Clout» публікували інтерв’ю зі співачкою. Крім того, французькі, німецькі, американські, мексиканські, канадські, японські та інші блоги/журнали опублікували чудові відгуки. «In my damn head» було додано до майже 300 списків відтворення на Spotify.
Її альбом «No news but muse» надихнув людей у всьому світі, демонструючи глибокий вплив її творчості. Різні художники використовували її музику як саундтреки до своїх малюнків, серед них Масакі (Японія) і Гаррі Ерготт (Австрія). Для своєї хореографії танцюристи обирали треки Janeuary.
У світі музики сталися неймовірні події, і однією з них стало досягнення треку “Die With A Smile” Леді Гаги та Бруно Марса, який став найшвидшим в історії Spotify для досягнення мільярда прослуховувань!
Вражаючий рекорд Цей трек, який з’явився на платформі лише три місяці тому, став справжнім феноменом. Завдяки своєму емоційному та потужному звучанню він швидко захопив серця слухачів по всьому світу. За рекордно короткий час, всього лише за 90 днів, пісня зібрала 1 мільярд прослуховувань, що є абсолютно новим стандартом для Spotify!
Чому це важливо? Це не просто музичний успіх! “Die With A Smile” — це не тільки результат чудового співробітництва двох суперзірок, але й доказ того, як швидко сучасні платформи можуть змінити музичний ландшафт. Spotify постійно оновлює рекорди та вводить нові можливості для артистів, що дозволяє таким хітам підкорювати вершини популярності ще швидше.
Український музикант Євген Пугачов із Харкова, який продовжив свою успішну кар’єру в Європі, а згодом і в США, в нашому інтерв’ю розкриває усі подробиці життя джазового музиканта у Нью-Йорку. У місті, де настільки висока конкуренція, що кожен джазмен має працювати на найвищому рівні щоб здобути успіх і бути затребуваним.
Євген, вже декілька років ви живете в США і знаєте джазову індустрію зсередини. Чим вона відрізняється від української або німецької, адже ви також жили і працювали у Берліні протягом 5 років?
Я вже живу в Нью Йорку вже більше 6 років і можу сміливо говорити про те, як тут влаштована джазова індустрія. Насправді дуже багато схожого до України та Німеччини, адже у всьому світі джаз це дуже нішева музика, яку слухає дуже маленький відсоток людства. За даними Spotify, приблизно 5% їх передплатників. Тому тут, як і скрізь, джазові музиканти виживають як можуть. Але відмінність американського джазу у цьому, що (особливо у Нью Йорку) живе дуже багато зірок світового рівня, на яких взагалі індустрія тримається і які формують певну світову джазову еліту.
Існує багаторівнева градація джазових музикантів у Нью Йорку, наприклад: вища ліга, середній рівень, місцеві зірки. Дуже часто люди, що належать до тієї чи іншої категорії, не завжди перетинаються один з одним. Також залежно від того, в якій категорії ти перебуваєш – безпосередньо залежить твоя кар’єра, популярність, впізнаваність. На жаль, не завжди ця градація об’єктивна та чесна, я знаю багатьох музикантів, які гідні бути за рівнем своєї майстерності та таланту у “вищій лізі”, але чомусь про них мало хто знає, і навпаки, ті, хто як би на вершині, не завжди варті там бути. Джазові музиканти боротимуться за дуже маленьку аудиторію, і часто на вершину піднімаються люди, хто є наполегливішим, впевненішим в собі та місцями нахабнішим. Але відмінна риса саме американського джазу в тому, що людина практично з будь-якого з цих рівнів (наприклад, середній музикант з Нью-Йорка) буде дуже затребувана в будь-яких інших країнах, куди б вона не поїхала.
Торгова марка NYC завжди вітається і володіє певною аурою в Україні, Німеччині, Японії чи Бразилії. Будь-який амбітний джазовий музикант намагається зайняти певну нішу в джазовому середовищі цього міста (хоча часом це дуже складно), щоб у результаті мати престиж, який визнається скрізь. У цьому місті немає поняття “незамінний музикант”, тому що завжди знайдеться хтось краще. Така шалена конкуренція змушує людей бути на вершині своїх здібностей, мотивує до постійної роботи над собою, у чому взагалі і полягає кредо будь-якого музиканта. Це єдине місце на землі (і в Америці), де все ж таки відчувається, що джаз ще живий і де можна зустріти величезну кількість мотивованих, супер талановитих джазових фанатиків, які підживлюють тебе своєю енергією.
Джаз впливає на слухачів, а також на митців, можна сказати, відбувається взаємообмін. На вашу думку, який внесок ви зробили своєю музикою в американський джаз?
Було б занадто зарозуміло говорити про те, що я якимось чином вплинув на весь американський джаз, але можу сказати, що моя музика сильно відрізняється від місцевого так званого мейнстриму. Майже щоразу після концерту з моїм квартетом до мене підходять різні люди і часто кажуть, що їм дуже подобається оригінальність та незвичайність мого стилю композиції. Напевно, мій бекграунд як все-таки джазового музиканта, який сформувався в Україні, а потім у Польщі та Берліні, дається взнаки і якимось чином знаходить відгук у звичайних слухачів, чому я, звичайно ж, дуже радий. Я люблю використовувати не ортодоксальні поєднання акордів у моїй музиці, але при цьому зберігати відносну простоту мелодії, яку може наспівати навіть недосвідчений джазовий поціновувач. Насправді ця концепція не є новою, але кожен музикант пропускає загальновідомі прийоми через призму своєї творчості. Я у цьому випадку не виняток.
Чи важливо дотримуватись канонів у цьому стилі музиці? Адже джаз це музика вільних людей…
Так і ні. Є чудова фраза легендарного джазового піаніста Хербі Хенкока, який сказав: “Потрібно знати всі джазові стандарти лише для того, щоб так більше ніколи не грати”. У цій фразі, звичайно, багато іронії, але основна ідея полягає в тому щоб мати дуже глибоке розуміння традиції і на цій основі вже складати своє. Неможливо за одне людське життя досконально вивчити джазову традицію до такої міри, щоб сказати собі: “Все, вистачить, ось тепер тільки складатиму свою музику”. Цей процес паралельний. Не треба боятися своєї творчості, але й так само не слід забувати про традицію. Найцікавіше, що побувавши і в Берліні, і в Нью Йорку, я бачу, що багато джазових музикантів вдаються в крайнощі, або грають лише стандарти і навіть не дозволяють собі думки про те, щоб щось вигадати, або, як часто в Європі, зокрема в Берліні, тільки вигадують і грають свою музику, і зовсім не займаються вивченням традиції. Як і в усьому добре мати баланс, але знайти цей баланс – завдання не з легких, звичайно, у цьому сенсі у кожного свій шлях.
Музика джазу не завжди зрозуміла пересічним слухачам, через це джазові музиканти часто грають музику більш популярну, адже вона більш затребувана. Чи була в вашому житті подібна ситуація?
Так, звичайно, я досить багато грав у кавер-бендах, на весіллях, корпоративах. Можу сказати по секрету, що основна частина джазових музикантів у будь-яких країнах, навіть США, заробляють гроші не джазом або не зовсім джазом. Я особисто в якийсь момент зробив ставку більше на викладання, ніж на гру в кавер-бенді, як інші мої знайомі музиканти. Я, як і раніше, буває граю корпоративи або приватні заходи, але це в основному джазова музика. Зараз я не беру участі в неджазових проектах, все ж таки намагаюся триматися джазової лінії. Ну і, звичайно, маючи велику кількість учнів я маю такий привілей, як відмовлятися від деяких заходів, які передбачають виконання музики, яка мені не до вподоби.
Ви займаєтесь викладанням, якої лінії навчання притримуєтесь від час занять з вашими учнями?
Я працюю з учнями дуже різного рівня, з одними ми займаємося основами техніки гри на гітарі, а з іншими складними темами, як джазова гармонія, імпровізація та композиція. Я завжди намагаюся дати системні знання та методи, які студенти можуть самостійно втілювати у життя в майбутньому без моєї допомоги, навчити їх тому, що вивчають на джазових факультетах тут у США.
Я вважаю, що моє головне завдання це навчити учня вчитися, вміти аналізувати власні помилки. Не всі, звичайно, мають таку самостійність і схильність до аналізу, але як би там не було, я намагаюся робити акцент саме на це. Але взагалі я дуже “демократичний” викладач і ніколи не нав’язую того, чого учень не хоче. Я намагаюся “розглянути” сильні сторони учня і насамперед розвивати їх. Моє головне завдання, щоб людина в першу чергу навчилася отримувати задоволення від музики, а потім уже стала грамотним музикантом.
Ви започаткували власний музичний гурт, чи складно утримувати музикантів, проживаючи у Нью-Йорк?
У джазових музикантів взагалі немає поняття “групи”, є “проєкти”. Різниця в тому, що джазові музиканти грають з дуже великою кількістю людей одночасно. Через те, що рівень у працюючих музикантів тут дуже високий, виходить так, що всі в якомусь сенсі сесійні музиканти, які спеціалізуються на джазі. Кожен такий музикант може бути як бендлідером, так і сайдменом. Звичайно, коли постійно граєш з одними і тими ж людьми починає з’являтися певна “хімія” і звучання гурту, але, на жаль, у Нью Йорку всі намагаються вижити як можуть, тому не завжди виходить грати з тими самими музикантами, адже один із них може бути зайнятий цього дня в іншому, більш високооплачуваному проєкті. Але в цілому люди з величезним ентузіазмом ставляться до гри, музики, тому відповідаючи прямо на ваше запитання, ні, не складно утримувати колектив якщо між усіма учасниками є “хімія”, і їм подобатися грати один з одним.
Які плани вам хотілось би реалізувати в США? Чого на вашу думку не вистачає американському джазу?
Напевно, найголовніше це продовжувати бути частиною нью-йоркської джазової сцени, створювати нові творчі проекти і далі складати музику. На середньострокову перспективу хотілося б, звичайно, пограти зі своїм квартетом великий тур Америкою.
Мені здається, американський джаз – це самодостатній організм, який постійно розвивається, але, можливо, якому варто більше дивитися вперед, ніж обертатися назад. Сформулюю так.
З ким з відомих американських джазменів ви грали на одній сцені?
Я грав з Джоном Бізлеєм, Дуайт Трібблом, Крісом Бакасом, Колліном Странаханом, Меллісою Алданою, Френком Паркером та багатьма іншими.
Яку сучасну пісню вам хотілось би зробити у джазовій обробці?
Якщо чесно, не тримаю руку на пульсі сучасної поп-музики, але час від часу роблю аранжування пісень, які я слухав у юнацтві, наприклад, “Behind Blue Eyes” гурту The Who. Також на честь дня незалежності України я робив аранжування пісні “Чорнобривці” та “Червона Рута”. Відео цих пісень є на моєму Youtube-каналі.
Що вас надихає на створення музики?
Це свого роду життєва потреба. Мені складно не створювати музику, але найбільше, як би нетривіально це не звучало, надихають дедлайни чи якісь важливі події, припустимо концерт у хорошому джаз-клубі чи запис альбому у студії. Мені, як і багатьом моїм колегам джазовим музикантам, потрібен стимул, щоб оформити всі музичні ідеї в закінчені композиції, це найскладніше – останні 10-15 відсотків. Але ідеї з’являються власними силами незалежно від настрою чи пори року.
Стрімінгова платформа Spotify ділиться своїм щорічним музичним рейтингом. Вже третій рік поспіль найбільше слухають пуерто-ріканського репера Bad Bunny, але найпопулярнішою у світі залишається крихітка Тейлор Свіфт.
Тейлор Свіфт
The Weeknd
Bad Bunny
BTS
Lana del Rey
ТОП найпопулярніших пісень 2022 року:
Гаррі Стайлс – Як це було
Скляні Тварини – Хвилі Тепла
The Kid LAROI, Justin Bieber – STAY
Bad Bunny (з участю Ченчо Корлеоне) – Я веду себе класно
Стрімінговий сервіс Spotify визначив артиста, чиї треки частіше всього слухали користувачі Spotify. Отже, найпопулярнішим виконавцем став The Weeknd, встановивший абсолютний рекорд. Після виходу його п’ятого альбому “Dawn FM” на платформі він зібрав більше 86 млн прослуховувань. Таким чином, артист обігнав колишнього лідера рейтингу Джастина Бібера, який тримав першість майже рік.
Цікаво, що в грудні The Weeknd став головним виконавцем 2021 року за версією Apple Music Awards.
Джонатан Гантон – музичний продюсер і композитор. У минулому він був генеральним директором Universal Music Africa та тісно співпрацював з Universal Music France. Сьогодні Джонатан – засновник музичного лейблу у Великобританії під назвою “BLAKLYTE”. В Україні він створив колектив “THE MAD GAME”, у якого вже є 3 успішних релізи. Ми поговорили з Джонатаном про його роботу на зарубіжному музичному ринку, про відмінність від української індустрії, а також про його плани на майбутнє.
Розкажіть про ваш проект The Mad Game? Коли і як виникла ідея його створення?
The Mad Game – це три людини. Джонатан – засновник проекту, композитор, продюсер і автор пісень. Лідія – співачка і автор пісень. Ольга – наш штатний менеджер A&R, керує проектом і розробляє концепцію.
The Mad Game – це вираження ідей, які сформувалися під впливом великої кількості музики і життя загалом. Це співпраця трьох дуже різних людей, які об’єднали свої таланти для розробки творчого та інноваційного проекту.
Чому прийшло на думку така назва? Перекласти може будь-хто. Проте який зміст ви в цьому несете?
Назва придумала Ольга, базуючись на досвіді учасників проєкту. Шекспір писав: «… життя – це казка, розповідана ідіотом, яку переповнюють безглуздий шум і гнів». Іншими словами, як люди, ми витрачаємо багато часу і енергії, зосереджуючи свою увагу на речах, які насправді не мають значення. Життя могло б бути дуже простим, але ми перетворили його в Божевільну Гру…
У вас на рахунку вже 3 сингли. На всіх обкладинках зображені відмальовані персонажі, а не реальні виконавці. Чому ви вирішили не показувати свої обличчя і чи плануєте це зробити в майбутньому?
Ми не плануємо ховати наші обличчя як такі. Наші нарисовані персонажі є частиною проекту і будуть присутні й надалі як розважальний елемент. Вони є продовженням проекту, а не його суть. Головне – це музика. Незабаром ви зможете познайомитись з нами ближче
Для якого слухача ви орієнтуєтеся? Для кого ваша музика?
Наша музыка призначена для всіх, хто цінує якісний звук і новаторське виконання. Ми не орієнтуємося на конкретну демографію або країну. Це міжнародний проект на перетині багатьох культур.
Джонатан! Ви вже багато років працюєте в музичній індустрії. Розкажіть про вашу роботу з зарубіжними проектами, про роботу з Universal Music?
Я працюю у музичній індустрії понад 25 років у різних образах. Я розпочинав як композитор / продюсер, підписавши контракт з Polygram. Працював з багатьма відомими музикантами, зокрема з марокканським музикантом на ім’я Хамід Ель Касрі, офіційним музикантом короля Марокко, мені вдалося створити мікс електронної та традиційної музики гнава, з яким ми виступили на Фестивалі Монтрё в Швейцарії.
Ще одним великим проектом була серія концертів “Затміння” для Амаду і Маріам, пари музикантів з порушенням зору з Малі, відзначена нагородами та визнанням критиків. Працюючи з Манчестерським міжнародним фестивалем, ми розробили концерт, який включав досвід сенсорних відчуттів. Я відповідав за фінансове планування та управління, юридичний менеджмент, технічний нагляд та звуковий дизайн.
Music France запросила мене створити нову компанію для UMG. Я прийняв пропозицію і приєднався до компанії як Директор з Міжнародного управління, а потім переїхав до Кот-д’Івуару і зайняв посаду Фінансового Директора Universal Music Africa. Незабаром я став першим Генеральним Директором. Моя роль полягала в створенні компанії, управлінні фінансами та впровадженні процедур та процесів, що діють у всій франкомовній Африці, тобто в більш ніж 25 країнах.
Чому ви переїхали в Україну?
Перша причина у тому, що в Україні дуже багато талантів. У вас чудові музиканти і гарна освіта. Це не мій перший візит в Україну, оскільки я був тут з 2012 по 2014 рік. Це країна, що викликає цікавість. Я давно відчував її недооцінений потенціал.
Друга причина полягає в тому, що Україна сьогодні займає складне і цікаве місце в Європі. Відгомони минулого, чи то давні або недавні, можна побачити і відчути скрізь. У вас є молоде покоління, яке пов’язане спільними прагненнями. Так що на даний момент – це натхненне місце!
Ще одна причина в тому, що Київ – красиве місто. У ньому добра атмосфера і він нагадує мені Париж дев’яностих, коли музична сцена була повна інновацій і нових перспективних гуртів. Звичайно, є деякі суттєві відмінності, але є й схожі відчуття.
Як відбирали тут вокалісток у свій проект?
Думаю, важно розуміти, що я шукаю не лише вокаліста, чи то Лідію в The Mad Game, чи працюю з артистом, як ZHURBA. Такий підхід трохи застарілий і цілком типовий для музичної індустрії 30-річної давнини. Мені цікаве не лише голос та зовнішність, а творчість і характер.
Моя мета – налагодити справжню співпрацю, засновану на взаємодоповнюючих навичках та перевагах. Отже, що стосується вокалістів, я зосереджуюсь не лише на якості їх голосу та виконанні, але й на їх характері, артистизмі, особистому досвіді, творчості та цілісності. Я можу внести дуже широкий набір навичок у їх проект та кар’єру.
Ви є засновником компанії Blaklyte. Розкажіть детальніше про її діяльність. Чи виступаєте ви як музичний лейбл?
Blaklyte – це компанія, у якої є три основні ролі. По-перше – це володіння інтелектуальною власністю та управління нею. По-друге – це розвиток артистів та творчих проектів. І остання – це продюсерська компанія, що створює музику та відео для клієнтів та артистів.
Отже, компанія діє не лише як лейбл. У музичній індустрії вона багатофункціональна.
У чому для вас відмінність роботи з зарубіжними ринком і з українським?
Кожний ринок унікальний. Навіть всередині Європи можуть бути значні відмінності. Африканські ринки суттєво відрізняються від європейських.
В Україні дуже обмежена музична індустрія, яка приблизно на десять або п’ятнадцять років відстає від деяких африканських ринків, особливо таких країн, як Нігерія та Кот-д’Івуар. Є кілька причин, зокрема непорозуміння того, як має працювати ця галузь та які принципи використовуються. Для країни свого розміру та таланту, Україна справляє гораздо менший вплив у світі, ніж могла б.
Не дивно, що так багато українських артистів виїжджають за кордон для розвитку своєї кар’єри. Українська “музична індустрія” перебуває в застої через свою поточну структуру та інституційні проблеми, і її талант вичерпується, поки його ігнорують і пригнічують.
Як ви бачите ваш проект The Mad Game через 5 років?The Mad Game – це творчий проект, тому ми маємо дуже широке бачення його розвитку, яке охоплює не лише музику та відео, а також анімацію, фільми, концерти, технології, образотворче й виконавське мистецтво. Одним словом, масштаби нашого проекту не обмежені. Проте наразі ми збережемо деталі наших планів в невеликій таємниці.
