Антоніо Лукіч: відомий український кінорежисер та сценарист

Антоніо Лукіч — один із найяскравіших представників сучасного українського кіно. Народився у 1992 році в Ужгороді, а його становлення як режисера відбулося під час навчання у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого, який він закінчив у 2015 році, отримавши ступінь бакалавра за спеціальністю «Режисер».

Перші кроки у кіно

Лукіч дебютував у світі кіно ще під час навчання. Його перший помітний фільм «Риби озера Байкал» (2014) став проривом, здобувши нагороду за найкращий документальний фільм на міжнародному кінофестивалі «CineRail» у Парижі. Це досягнення відкрило молодому режисерові шлях до інших конкурсів та фестивалів, зокрема, у 2016 році його короткометражний фільм здобув третє місце у конкурсі «Україна. Шлях до миру».

Фільмографія Антоніо Лукіча

Фільмографія Лукіча демонструє його шлях від студентських робіт до повнометражного кіно. Його ранні короткометражні роботи відображають тематику молодості, пошуків себе і внутрішніх конфліктів. Ось деякі з них:

«Чи легко бути молодим?» (2011)
«Привіт, сестро!» (2012)
«Риби озера Байкал» (2013)
«Хто підставив Кіма Кузіна?» (2014)
«У Манчестері йшов дощ» (2015)

Ці роботи показують не лише талант Лукіча, а й його уміння глибоко відчути й передати настрій, характерний для українського суспільства.

Великі кінопроєкти

Переходячи до великого кіно, Лукіч підтвердив свій режисерський потенціал у 2019 році, випустивши фільм «Мої думки тихі». Стрічка стала сенсацією в Україні, здобула численні нагороди та визнання серед кінокритиків.

Наступні роботи, такі як «Королі палат» (2019) та «Секс, інста і ЗНО» (2020), продемонстрували його стиль і гострий соціальний погляд. А фільм «Люксембург, Люксембург» (2022) став ще одним успішним проєктом, який привернув увагу аудиторії до українського кіно.

Попереду — вихід другої частини фільму «Мої думки тихі, 2», дата якого буде оголошена пізніше.

Вплив і значення

Антоніо Лукіч уже зарекомендував себе як потужний голос українського кінематографа. Його стрічки порушують актуальні соціальні питання та привертають увагу до проблем, з якими стикається сучасна молодь. Його внесок у розвиток українського кіно є беззаперечним, і майбутні проєкти, без сумніву, додадуть нових барв до картини українського кінематографу.

29 серпня, до 5-річчя річниці Іловайської трагедії 2014 року, починається показ військової драми “Іловайськ 2014 Батальйон «Донбас» режисера Івана Тимченка. Фільм відтворює події на Сході України влітку 2014 року – звільнення Попасної, битва за Іловайськ і печально відомий «зелений коридор». Знятий за реальною історією командира штурмової групи добровольчого батальйону «Донбас» Тараса Костанчука, який виступив продюсером картини і зіграв у фільмі самого себе.

Про що фільм “Іловайськ 2014 Батальйон “Донбас”?

Командир штурмової групи батальйону “Донбас” Бішут поранений в бою за Іловайськ і дивом залишається живим у окупованому місті. Його розшукує призначений комендантом Іловайська російський офіцер ГРУ, який спрагнений не справедливості, а помсти за загибель сина. Але хто з них насправді потрапив у пастку?

Про українське кіно останніх п’ять років говорити складно. Не фільм низької якості, а сам ти – або не патріот, або нічого не розумієш у високому мистецтві. Але не в даному випадку. Ось вам п’ять причин чому іти на «Іловайськ 2014 Батальйон «Донбас»!

1. Реалістичність

Можна зняти десять “Кіборгів” за гроші Госкіно, але який в цьому толк, якщо сценарій до нього писала вчорашня випускниця курсів “Тераріум” за відгуками учасників АТО. І можна зняти один фільм, в якому реальні учасники подій покажуть те, що бачили там. Окрім Тараса Костанчука в стрічці брали участь близько 50 добровольців з батальйону «Донбас», які вийшли живими з Іловайського котла. Перед початком зйомок у спеціальному тренувальному таборі зустрілися професійні актори та реальні воїни, які вчили один одного мистецтву перевтілення та правді життя.

«Глядач не побачить вигаданих персонажів, це або реальні бійці, або загальні образи учасників подій. Точно тому ми намагалися передати весь жах трагедії їхніми очима. З Тарасом ми зразу зустрілися на тому, що не повинно бути жодного пафосу, який так часто притаманний українським фільмам», – коментує сценарист Михайло Бриних.

Проте без пафосу не обійшлося в кількох місцях, а також артхаусної сна-прогулянки між світами мертвих і живих. Тут же клієнтелізовані чорно-білі герої і багато красивих затягнутих сцен. Складалося відчуття, що було шкода викидати знятий матеріал, тому наліпили все вперемішку. І це не дивно, зараз зрозумієте чому.

2. Вибухи справжні

98% фільму знято «живим», без використання комп’ютерної графіки та спецефектів. “Сцени боїв, загибелі солдат, вибухи бронетехніки і все, що з цим пов’язано, знято на рівні Голлівуду”, – вважає Костанчук і це не без підстав.

Знімали, правда, не в Іловайську (з очевидних причин), зйомки проходили в Чернігівській, Запорізькій, Кіровоградській областях. Продюсер фільму Світлана Соловйова додає: “Щодо техніки, яка була задіяна в фільмі, це всі реальні машини, які ми знайшли самі, також нам дуже допомагали бійці батальйону «Донбас». А знаєте чому?

3. Про це не говорять по ТБ

У фільмі чітко показано: винуват в масштабі трагедії не Путін, а зовсім інші люди. А саме – український командний склад, якому все одно, яким чином, а головне, якою ціною буде виконаний наказ. І саме ці люди відмовились прирівняти добровольчі батальйони до ЗСУ, через що “Донбас” був фактично розстріляний. І це не могло пройти кіношникам з рук! На етапі зйомок фільму штабні з ЗСУ вирішили не лише не допомагати в створенні фільму, але й виявляти опір: відмовили у наданні техніки, полігонів, людей для масовки і заборонили негласно це всім офіційним частинам.

4. Пам’ять

Головний герой стрічки – батальйон “Донбас”. У Мережі вже назвали цю картину “епітафією” і пам’ятником героям Іловайського котла. У фільмі йдеться і про виживших, і про загиблих в Іловайську героїв – “Шульц”, “Скіф”, “Франко”, “Самолет”, “Карат” і інших бійців. У фіналі їх фотографії показували разом з титрами, і зал стояв все 10 хвилин. І, мабуть, така пам’ять краще за всі нагороди.

Тарас Костанчук, учасник боїв за Іловайськ, продюсер фільму та виконавець однієї з головних ролей: «Ніколи ще не було, щоб одночасно в одному місці загинуло близько 500 бійців – і сподіваюся, вже ніколи не буде! Я хочу, щоб Іловайськ залишився в пам’яті людей, в історії, щоб люди знали імена героїв». Для інформації, загинуло 339 людей і близько 80 зникли безвісти.

5. Патріотизм без прикрас

Не словом, а ділом. Можна бути патріотом у “диванних військах” Фейсбуку, а можна пройти ад війни і зняти про це кіно, якісне і хороше. Як казав режисер фільму Іван Тимченко: “Ми намагались якомога правдивіше розповісти історію битви за Іловайськ, донести до глядача. Цей фільм – це вдячність не лише бійцям батальйону «Донбас», які у 2014 році захистили Україну від агресора, але і всім тим, хто дотепер продовжує нас захищати”.