ZIFERBLAT — обличчя adidas в Україні: ексклюзивне інтерв’ю

Гурт Ziferblat — яскравий голос сучасної української сцени та представник України на Євробаченні-2025 — став обличчям глобальної кампанії adidas Originals: The Original. Ми зустрілися з артистами, щоб поговорити про те, що для них означає самобутність, як стиль adidas перегукується з їхньою музикою, хто формував їхній смак — і яку роль відіграє мода у творчості нового покоління.

---

— Що для вас означає бути самобутнім артистом? 

Даниїл: Це означає — весь світ. Завжди легше працювати зі знайомими структурами, які вже засвоєні іншими людьми на рівні рефлексу. Але ключ до справжніх здобутків не в цьому. Лише індивідуальний підхід здатний породити щось нове.

Валентин: Я сприймаю це дуже буквально. Ми самі по собі, а отже, самобутні. 

— Троє артистів/артисток/гуртів, яких ви вважаєте самобутніми і які на вас вплинули? 

Даниїл: Кейт Буш, Пітер Гебріел, Моріс Равель, Джонні Мітчелл. Це приклад новаторства, а не слідування сталому.

Федір: Massive Attack, Gorillaz, Radiohead — вони про самобутність у голосі, аранжуваннях, крафтовість звуків.

Валентин: The Doors, Led Zeppelin, Біллі Джоел. 

— Що сформувало вас як музикантів? 

Даниїл: Мене сформували батьки, а також бабуся. Завдяки їм я став тим, ким є дотепер. З дитинства мене надихали класична музика та рок-н-рол. Моїми кумирами були Моріс Равель і Шопен. Щодо рок-н-ролу: я завжди любив артрок, тому найбільший вплив на мене мали Пітер Ґебріел, Кейт Буш і Роберт Фріпп. Саме їхня творчість сформувала мій музичний смак.

Тепер я намагаюся слухати музику помірковано: надто багато мелодій можуть заважати моїй музичній уяві. Я навіть не можу скласти топ-10 у стримінгах за рік — туди завжди потрапляють якісь маловідомі ембієнт-виконавці, яких ніхто не знає і навряд чи слухатиме. 

Валентин: Я закінчив клас з віолончелі. Тоді я не був таким зануреним у музику, але все змінилось одномоментно — син маминого чоловіка, Андрій, приніс нам гру Guitar Hero. Тоді я фактично мав перший досвід цілеспрямованого прослуховування західної музики. Мій музичний смак дуже змінився з роками. Він подібний до смаку мого брата (вокаліст гурту Даниїл. — Прим. DTF Magazine), бо ми ж виросли разом. Найбільший вплив на мене мали гурти 70-х, як-от Led Zeppelin. Моя перша музична любов серед закордонних гуртів — The Doors. Вони витримали випробування часом і досі залишаються одними з улюблених. 

Ще з дитинства на мене справили велике враження Девід Бові, Елвіс Преслі та Арета Франклін. Номер один серед українських виконавців для мене досі «Океан Ельзи». Тепер я слухаю не так багато музики, але мені подобаються Massive Attack, Gorillaz, Arcade Fire, Tyler, the Creator. Дуже сподобався альбом Doechii.

Федір: Батьки сформували в мені любов до музики, а основні знання дали професійна освіта та люди, з якими грав у гуртах. Мої улюблені виконавці з дитинства — The Beatles, Стіві Вандер, Metallica та U2. Під час творчого процесу на мене дуже впливає музика моїх колег — вона надихає, наповнює ідеями. Нещодавно відкрив для себе гурт A Perfect Circle — сподобалося. Оскільки мій настрій змінюється щодня, я слухаю різне: від джазу й соулу 70-х до сучасного прогресивного металу. Попмузику теж не оминаю.

— А що виділяє вас як артистів з-поміж сотень інших? 

Даниїл: Важко оцінювати самого себе. Я рідко думаю про себе, але точно знаю, що ніколи не ставив цілі вище за задоволення від самого процесу.

Федір: Кожного артиста щось вирізняє, і це прекрасно. Думаю, у нашому випадку це особливий вокал і незвичні аранжування. Принаймні я стараюся в це вірити.

— Які ваші ключові принципи як артистів? 

Даниїл: Відсутність кон’юнктурності, щирість і сміливість бути незручним.

Федір: Не зраджувати своїм принципам, вміти слухати інших музикантів і багато працювати.

— Процес у створенні музики, який ви любите найбільше і який терпіти не можете? 

Даниїл: Найбільше я закоханий у момент, коли вперше пишу мелодію. Якщо вона вдається, я відчуваю приємну втому і з гордістю можу встати з-за піаніно та дозволити собі відпочити. А от терпіння не маю до всього, що відбувається надалі: нескінченні студійні записи 24/7, суперечки щодо аранжування…

Федір: Дуже люблю джемити — це про емоцію, про імпульс, який більше ніколи не повториться. А от на етапі створення партій для аранжування в студії буває дуже складно, коли годинами не можеш ухвалити рішення, обрати звук і все інше.

Валентин: Теж люблю імпровізацію на репетиціях — коли раптом народжується якась крута мелодія або звук. Запис, якщо чесно, не дуже люблю. Як і займатися просуванням пісні. 

— Ваше найбільше музичне та життєве досягнення станом на сьогодні? 

Даниїл: Моє головне досягнення те, що у 28 років я, всупереч усьому, продовжую займатися справою, у яку закоханий.

Федір: Протягом життя, так чи інакше, я заробляю музикою і всім, що з нею пов’язано. Жодного разу не працював в офісі.

Валя: Ну… я написав пісню, яка представить Україну на Євробаченні. Не знаю, чи це щось грандіозне, але для мене це має значення.

— На вашу думку, чого не вистачає сучасній українській музичній сцені? 

Даниїл: Їй вистачає всього. Далі все залежить від випадковостей. Найкращий спортсмен покоління теж не щороку народжується. Треба чекати нових героїв — вони з’являються в найнесподіваніших проявах.

Федір: Хотілося б більше живих концертів, але всі ми знаємо, чому їх тепер так мало. Мені також здається, що артистам не вистачає сміливості бути не такими, як усі, відкриватися людям справжніми.

Валентин: Як на мене, не вистачає саме індустрії. Артистів у нас вистачає, але бракує емпатичності з боку редакторів радіостанцій, телебачення тощо. Це моя суб’єктивна думка. Ну, і самим молодим артистам треба більше думати про навколомузичні речі, як-от просування чи концепції, не боятися брати участь у тому, що здається незручним чи некомфортним.

— А чого не вистачає сучасній музиці загалом? 

Даниїл: Її занадто багато. Я б не сказав, що їй чогось не вистачає. Але кількість — це не завжди якість.

Федір: Кілька років тому я б сказав — справжності. Але тепер я знаходжу серед тонни сучасних виконавців справжні діаманти й кайфую, як дитина.

— Якби не музика, чим би ще ви хотіли займатися? 

Даниїл: Спорт. Я мріяв стати футболістом або тенісистом.

Федір: Не можу уявити себе в чомусь іншому. Я ніколи не мріяв ні про що, окрім сцени та музики.

Валентин: Потроху всім. Мене цікавлять різні сфери. Але музика — це щось зовсім інше. Особливе.

— Предмет гардероба, від якого ви не зможете відмовитися ні за яких обставин? 

Даниїл: Кросівки.

Федір: Теж кросівки.

Валентин: Широкі штани. Під них багато що підходить, тому я завжди маю кілька таких на сезон. 

— Пам’ятаєте свою першу річ від adidas? Що це було? 

Даниїл: Звичайно. Мої перші бутси в дитинстві та модна куртка з 90-х. Я б і тепер із задоволенням це одягнув.

Федір: Пам’ятаю. У дитинстві після школи я грав у футбол, і мама купила мені футзальні бутси F50. Дуже їх любив, хоча з футболом зрештою і не склалося.

Валентин: Мені здається, це були якісь «напульсники». Я кайфував від таких речей, коли займався футболом. 

— А як щодо кросівок adidas? Що це була за модель і як вона у вас з’явилась? 

Даниїл: Я не пам’ятаю модель. Це були чорні, дуже класичні і водночас модні кроси.

Федір: Gazelle. Коли був підлітком, мріяв про них, дуже подобалися підошва та дизайн. Тепер теж люблю цю модель.

Джерело: DTF 

ZIFERBLAT: останні новини та статті