Ахтем про Крим
Талановитий режисер, актор театру і кіно, ведучий військово-патріотичного телепроекту “Хоробрі серця” (1+1) та волонтер Ахтем Сеітаблаєв знає про війну не лише з чуток і приділяє їй велику частину свого творчості. За свій патріотизм, активну громадянську позицію та самовіддану допомогу бійцям в 2016 році Ахтем отримав орден “За оборону країни”. У ексклюзивному інтерв’ю Ахтем Сеітаблаєв розповів ЗІРКАМ, чому він, кримський татарин, не буває у рідному Криму.
У вас складна історія вашої сім’ї в Криму, і ви велику частину свого творчості присвятили саме цій темі.
Це я зняв фільми «Хайтарма» & nbsp;і « Її серце». Я – татарин, і ця історія, якою я хочу ділитися, яку хочеться розповідати, бо в ній, на мою думку, достатньо сильне гуманістичне початок. І той меседж, який ми хочемо адресувати глядачу, актуальний і сьогодні. У фільмі «Хайтарма» йдеться про те, що не існує народів-зрадників, немає ніякого виправдання для того, щоб знищувати цілі народи. А в другому – що не існують чужі діти і що дуже важливо, особливо для дитини, зустріти на своєму шляху жінку, дівчину, яка замінить матір, врятує життя і навчить тому, як жити далі. Обидві ці історії пов’язані з Кримом і кримськими татарами, але це не означає, звичайно, що я вибірково знімаю лише те, що пов’язано з Кримом або кримськими татарами.
Отже, ваш фільм “Хайтарма” ґрунтується на вашій сімейній історії та розповідях?
Так, зокрема. Саме життя, на жаль, написало сценарій “Гайтарми” – це і депортація, й те, що американці були свідками. Про те, що кіно має з’явитися у кримських татар, на мою пам’ять йшло мінімум лет 50, всю історію депортації. Це фільм, над яким я працював протягом десяти років. Мені, в певному розумінні, пощастило, оскільки на той момент я був єдиним кримським татарином, який знімав кіно. Це було і великим гонором, і великою відповідальністю, що мені довелося зняти перший фільм про історію мого народу.
Я знаю, що ваша родина постраждала від депортації, але вам вдалося зберегти родинні зв’язки та історію вашого роду.
Так. Мої дядьки з батьківської сторони провели генеалогічне дослідження і, за їх словами, вони розкопали наш родовід до 14 століття. Не знаю, наскільки це правда, але виглядає достатньо переконливо. Завжди хочеться думати, що ти знаєш свій рід не багато не мало сім століть, це було б чудово. По лінії батька це люди в основному пов’язані з землею, землевласники, з військовою службою або з будівництвом. По роду батька у нас дворянські коріння, а от по лінії моєї матері всі так чи інакше пов’язані з мистецтвом. У родині матері були і композитори, і співаки, і актори, і хореографи. Мама у мене з боку Судака, а тато з боку Севастополя, з Орловки, а я – ось так от так між ними.
У вас залишились родичі в Криму зараз?
Так, практично весь мій рід.
Як ви спілкуєтеся?
По телефону, переписка…
Можливо вас навідати?
Да ви що! Я же зовсім не в’їзний! Ви ж розумієте, що я – людина, яка висловлюється абсолютно конкретним, визначеним чином про Путіна, про ситуацію в Криму, про так звану окупаційну владу в Криму. Півроку бігборд з моєю фотографією, на якому написано “Крим – це Україна”, стояв на так званому кордоні між Кримом і Україною. Я, можливо, в’їзний в Крим, але малоймовірно виїздний… Тому в Криму я не був точно з дня окупації. Я був в ці дні якраз там.
Чому у вас така позиція? Чому Крим – це Україна?
Тому що я чітко розумію, що кремлівська політика, яка сьогодні включно проводиться в Криму, – це політика нацистів, негідників і вбивць. І нехай вони всі горять у пеклі, що їх чекає. Де б не ступала нога чи черевик російського солдата, там лише знищення та смерть. Немає жодної країни в світі, якій Російська Федерація принесла б мир, спокій та благополуччя. Якщо ви знаєте таку, то назвіть. Хоча б одну в світі! Я – не знаю. І у нас, у кримських татар, дуже багатий досвід спілкування з політикою Кремля. Ні до чого хорошого вона не призводила, нічого доброго вона не давала – ні кримським татарам, ні нікому!
Зараз в Криму відбувається те, що не траплялося навіть за радянської влади – людям не дозволяють проводити молебень 18 травня, в День пам’яті всіх загиблих у депортації. Зараз страшні події відбуваються в Криму: дві третини з політичних в’язнів у Росії сьогодні – це кримські татари. Це історії викрадень, зниклих безвісти, вбивств. Їх саджають за їх проукраїнську позицію. Адже кримські татари досить чітко заявили про свою проукраїнську громадянську позицію і перед референдумом, і під час окупації Криму, і анексії. Саме тому кримські татари є маркером і форпостом української громадянськості в Криму, і за це їх окупаційна влада не любить. Але ми і не чекаємо їхньої любові! Триста років російська імперія намагалася знищити кримських татар. Російської імперії немає, а ми є! І 70 років радянська влада намагалася нас знищити. Радянської влади немає, а кримські татари є! І як би не старався Путін з усіма його помічниками – його теж не буде.
Ви самі брали участь у волонтерській діяльності?
Я і приймаю. Ми постійно їздимо з підтримкою. Зараз ми досить часто і регулярно їздимо, наприклад, з Адою Миколаївною Роговцевою – і до тільки визволених міст, і до бійців, і з програмами, і виставами.
На Майдан теж ходили?
Так. Правда, у палатках я не жив, оскільки в той час я тільки вибрався з лікарні. Я робив, можливо, не так багато, як міг би, але настільки, наскільки на той момент зміг.
Ви впевнені, що ми переможемо?
Абсолютно.