Украинская певица Оля Лотнер, известная как Holly Lotner, впервые откровенно поделилась опытом участия в проекте «ДОМ-2». Она рассказала о причинах своего ухода с шоу и раскрыла, кто стоит за скандальными публикациями в интернете.
«Спустя годы я осознаю, что на проект «ДОМ-2» я могла согласиться только будучи 18-летней. Тогда я воспринимала это как опыт, не представляя, насколько неприятным окажется формат шоу. Съемочный день начинался с обсуждения чужих проблем и продолжался так до конца дня. Очень хорошо помню, как мне даже не удавалось почитать книгу на протяжении 10 минут. Постоянные камеры, интриги и отсутствие личного пространства — это не мой стиль жизни. Уже через месяц я поняла, что не хочу оставаться на телестройке», — вспоминает экс-участница.
Создатели шоу предлагали отправить Ольгу на Сейшелы и принуждали ее строить отношения с человеком, к которому она не испытывала интереса.
«Продюсеры уговаривали участников голосовать за мою кандидатуру для отправки на Сейшелы, а я, наоборот, просила ребят голосовать против моего вылета. Без моего ведома редакторы купили мне билет на Сейшелы и поставили перед фактом: через 5 часов мне нужно быть в аэропорту. Я категорически отказалась лететь. На Сейшелах участники оставались от двух месяцев до года, что для меня означало ещё большее ограничение свободы. Я собрала вещи и ушла с проекта. После этого создатели шоу запустили грязную пиар-кампанию против меня», — поделилась Оля Лотнер.
Речь идет о скандальных статьях в интернете, которые массово публиковались как во время пребывания Ольги Лотнер на шоу, так и после её ухода со съёмочной площадки.
«Аудитория «ДОМ-2» — это зрители, которым нравится наблюдать за чужими проблемами, обсуждать слухи и собирать сплетни. Именно поэтому съёмочная группа старалась создать как можно больше шума вокруг участников, чтобы привлечь внимание зрителей. Если участники обсуждаемы, шоу набирает рейтинг. Последние пять лет проект стремительно терял популярность, и команда всячески пыталась удержать интерес аудитории. Они начали писать про меня неправдивые новости, построенные на лживых слухах», — рассказывает Ольга.
«Слава Богу, в моей жизни никогда не было нужды вести неприличный род деятельности»
ОЛЯ ЛОТНЕР
Конечно же, Ольга знала про статьи, опубликованные в интернете, но игнорировала их на протяжении 4 лет. Она комментирует это так:
«Я никогда и никак не относилась к тому, что про меня писали. Я привыкла игнорировать пустое. В моем окружении и моей семье очень много высокопоставленных людей. На протяжении всех этих лет я работала помощником адвоката, жила семейной жизнью. И выдуманная история желтой прессы логически не укладывается в мою жизнь. Общество, в котором я находилась и нахожусь, в основном сосредоточено на себе, на своей успеваемости и на успешном ведении дел, поэтому нас никогда не тревожили эти статьи», — добавила она.
«Я принципиально не буду поддерживать грязный бизнес людей и платить за удаление лживой информации. Кто-то взял мои фото с Инстаграма и придумал то, чего нет. Так могли сделать с любым человеком. Почему я должна платить беспринципным людям, не привыкшим зарабатывать деньги своим умом и поддерживать грязный бизнес людей, которые оскорбляют массу порядочных женщин и девушек? Подобные статьи выходили о моей подруге, которая в браке более 10 лет, у неё двое детей. Получается, о вас могут написать что угодно, и вы должны будете заплатить этим «людям», чтобы они удалили придуманную информацию. Даже находясь в полном изобилии, я лучше потрачу деньги на благотворительность, приюты для бездомных животных, детей, которые борются с заболеваниями, либо вложу их в своё развитие, но я не отправлю ни копейки в страну, в которой привыкли разводить грязь. Мы и так потерпели от них достаточно!» — подчеркнула Ольга.
Ольга Лотнер – співачка Holly Lotner
«Слава Богу, в моей жизни никогда не было нужды вести неприличный род деятельности, но запомните, девочки, вы имеете право жить свою жизнь так, как хотите. Если бы я чем-то занималась, я бы открыто об этом говорила. Для меня любая эскортница имеет намного больше достоинства, чем те люди, которые пишут эти статьи, ищут грязь в чужих жизнях, думая, что у них есть на это право. Их бизнес продолжает существовать, так как девушки, имеющие отношения с этой отраслью, на самом деле выкупают эти статьи. Чего я не стала делать, так как я к этому никак не отношусь», — добавила Ольга.
Также Оля Лотнер резко высказалась о зрителях телепроекта и любителях «скандальных» заголовков.
«К сожалению, есть определённая публика — процент людей, которые увлеченно читают эти статьи. Это и есть аудитория, которая обращает внимание на такие публикации. В интернете существует огромное количество другой полезной информации, но они концентрируются только на «грязных» новостях. Это бесконечные взаимодействия людей, любящих сплетни и слухи, и женщин, которые пытаются себя оправдать, выкупая эти статьи. Заработок — основная цель таких псевдосайтов, распространяющих ложные инсайды», — подытожила экс-участница «ДОМ-2» Оля Лотнер.
У 2025 році Ігор Целип готує для слухачів багато несподіванок: концептуальний альбом-сповідь, змішання стилів і навіть несподівані колаборації. Співак розповів про свої амбітні творчі цілі, ставлення до хейтерів і найсмішніші коментарі від фанатів.
Які творчі та особисті цілі ти ставиш перед собою у 2025 році? Чи є щось амбітне, що ти давно планував, але тільки зараз готовий реалізувати?
У 2025 році моє завдання — створювати музику, яка не просто розважає, а змушує слухача задуматися про щось важливе. Однією з амбітних цілей є запис концептуального альбому, який стане, скажімо так, «моєю сповіддю світу». Це те, що я давно тримав у голові, але лише зараз відчув готовність втілити.
Також разом із доброю знайомою ми втілюємо проект, який сприятиме поширенню української культури за межами України. Це ресторан із автентичною назвою «Намисто». Він стане символом любові до рідної землі й місцем, де українські традиції поєднуються із сучасністю.
Чи плануєш ти експериментувати зі стилем чи, можливо, здивувати слухачів несподіваними колабораціями?
Чому б і ні? Експерименти — це те, що тримає музику живою. Я планую змішати свою звичну стилістику з чимось неочікуваним, наприклад, із роком або навіть елементами джазу. Щодо колаборацій — хто сказав, що співак не може записати трек із репером чи навіть із симфонічним оркестром? Я люблю дивувати слухачів і порушувати межі.
Якби ти мав можливість заспівати лише одну пісню для майбутніх поколінь, яку б ти обрав і чому?
Я б обрав пісню, яка має універсальне послання. Можливо, це була б моя власна композиція, що торкається теми людяності й надії. Але якщо звернутися до класики, то, напевно, це була б «Imagine» Джона Леннона. У ній є мрія про світ, який заслуговує кожна людина.
Моє завдання — створювати музику, яка не просто розважає, а змушує слухача задуматися про щось важливе
ІГОР ЦЕЛИП
Чи є у тебе ритуал або звичка перед написанням пісні чи виступом, без яких ти не уявляєш творчого процесу?
Перед написанням пісні я обов’язково дозволяю собі трохи тиші. Тільки повна відсутність звуків дає змогу почути щось справжнє всередині себе. А перед виступом я завжди п’ю чай із медом — не стільки для голосу, скільки як символ того, що потрібно залишатися справжнім і простим навіть перед великою аудиторією.
Який найдивніший або найсмішніший коментар ти отримував від своїх слухачів?
Один із слухачів написав: «Твоя пісня — це мій будильник. Встаю зранку, ніби на концерт!» Це було і смішно, і приємно. Хоча інколи думаю, чи не замінить він мене колись на будильник із криками півня.
Як ставишся до хейтерських коментарів?
Хейтери — це безкоштовний піар і нагадування, що ти рухаєшся. Якщо ти нікому не заважаєш, значить, ти не робиш нічого справжнього. Моя позиція проста: слухати, але не дозволяти їм диктувати мою музику чи моє життя. Якщо є реакція, значить, я викликаю емоції, а це вже перемога.
У ексклюзивному інтерв’ю відома українська телеведуча Надія Матвєєва поділилася своїми секретами догляду за шкірою під час стресових періодів. Ведуча розповіла про улюблені процедури, особливий самомасаж і ритуали, які допомагають їй зберігати свіжий вигляд навіть у найскладніші моменти.
Які б’юті-процедури Ви рекомендуєте для підтримки здоров’я шкіри під час стресу, коли часу на догляд не завжди вистачає?
Найдоступніша домашня процедура для мене — самомасаж. Я масажую обличчя руками або за допомогою гуаша, а також використовую невеличкий домашній масажер для обличчя. Обов’язково роблю масажні рухи по всій шкірі голови — це сприяє кращому росту волосся та покращує самопочуття. Окрім того, масажую вуха: це корисно, потягування за вушка стимулює активні точки. Також люблю китайську гімнастику для рук, що називається «36 чарівних постукувань». Вона активізує точки, пов’язані з внутрішніми органами, має лімфодренажний вплив і додає енергії.
Як стрес впливає на стан шкіри, і що можна зробити, щоб мінімізувати його негативний вплив?
Шкіра — найбільший орган нашого тіла, і вона також страждає від стресу, який погіршує зовнішній вигляд. Оскільки організм є цілісною системою, важливо дбати про себе комплексно: підтримувати правильне харчування, займатися фізичними навантаженнями (для мене це активна прогулянка), і не забувати про сон. Зізнаюся, що саме з режимом сну у мене бувають труднощі, але я намагаюся налагодити свій графік, адже від нього багато в чому залежить жіноче здоров’я.
Надія Матвеєва регулярно консультується зі спеціалістами щодо свого здоровʼя та краси
Чи є домашні методи або ритуали догляду, які можуть бути настільки ж ефективними, як салонні процедури у боротьбі зі стресовими змінами шкіри?
Я переконана, що стан нашого здоров’я і шкіри напряму залежить від ставлення до себе, позитивних думок, самоповаги, поваги до інших і вміння екологічно проживати стрес. Це допомагає зробити навіть салонні процедури більш ефективними. Тому вважаю, що основою домашніх ритуалів, які покращують стан шкіри, є дисципліна в догляді за собою. Саме гарні звички, яких ми дотримуємося роками, приносять найкращі результати.
Які продукти або інгредієнти в косметиці варто шукати, щоб підтримувати шкіру в умовах хронічного стресу?
В умовах хронічного стресу перш за все важливо звернутися до хорошого лікаря. Для жінок це може бути гінеколог-ендокринолог, який допоможе виявити гормональні порушення і скорегувати стиль життя. Збалансований гормональний фон позитивно впливає на здоров’я та красу. Також рекомендую звертати увагу на натуральні інгредієнти в косметиці — вони ефективні і приємні у використанні. Моя подруга ароматерапевтка створює бальзами і креми з ефірних олій, і я регулярно звертаюся до неї за порадами. Для вибору конкретних інгредієнтів варто консультуватися з фахівцем, який точно знає, що і як впливає на шкіру.
Можливо, у вас є рецепт маски в домашніх умовах?
У якості тонізуючої маски я використовую контрастний душ для обличчя: заморожую кубики льоду з лимоном, настоєм м’яти або ромашки і чергую їх з гарячою водою. Такий догляд добре тонізує, зволожує шкіру і надає їй пружності. А якщо відчуваю потребу в більш серйозних процедурах, то звертаюсь по допомогу до косметологині, якій довіряю, яка є справжньою фахівцченою. Вона підбирає для мене процедури, що допомагають розслабити м’язи обличчя, які через хронічний стрес стають напружені і формують зморшки. Тож, іноді я користуюся ін’єкціями ботокса.
Співачка INSHAYA відверто розповіла про свій творчий шлях у непрості часи для країни та власної родини. Незважаючи на всі виклики, вона знаходить сили і натхнення для нових пісень, зокрема для свого нового треку «Пам-Па-Рам». У цьому інтерв’ю INSHAYA ділиться своїми думками про музику, самовираження та важливість продовжувати творити, навіть коли життя стає складним.
Жанна, ти з дитинства займалась музикою: грала на фортепіано та навіть займала перші місця на всеукраїнських конкурсах, але все ж таки любов до співу перемогла. Пам’ятаєш, що для тебе стало поштовхом і ти віддала перевагу саме співу?
Я ніколи не ставила на ваги фортепіано чи спів. В сім’ї було правило – музична школа це обов’язкова опція для дівчини і я розуміла з дитинства, що зв’яжу своє життя з творчою професією. З 15 років я стала писати пісні, тож фортепіано це не тільки спадок від моєї мами, викладачки по класу фортепіано, а й точно розрахована стратегія володіння інструментом, щоб писати пісні. А співала я з 4 років. Спочатку це був колектив «Зернятка», де я була солісткою, а потім всі шкільні концерти.
Окрім музики в твоєму житті значне місце було віддано і грі у театрі. Чому ти вирішила спробувати себе у ролі актриси?
Я виросла в Запоріжжі, де дуже мало ВИШів для навчання творчим професіям. Так склалося, що я завжди повинна бути попереду всіх (… в кожного свої «хвороби») ( сміється). Навчаючись в Запорізькому музичному училищі на артистку вокалу, мене запросили озвучити одну з головних ролей (точніше я виборола собі право, бо прослуховували 4 курс, а я тоді навчалась ще на 3) прослухатись на мюзикл, який потім з успіхом йшов більше 10 років в обласному академічному музично – драматичному театрі ім. В.Г.Магара. Так я познайомилась з професійним театром, куди після закінчення училища мене запросили на роботу і одразу на головну роль в опереті І.Кальмана «Фіалка Монмартра», за яку я отримала вищу театральну нагороду «Надія Січесливни» за кращу головну жіночу роль. Паралельно з роботою в театрі я навчалась на театральному факультеті спочатку Харківського національного університету, потім перевелась в ЗНУ.
Отримання головної ролі опереті «Фіалка Монмартра» принесла тобі визнання та нагороду за кращу жіночу роль. Як цей досвід змінив тебе як виконавицю?
Мене ніяк не змінив, а серед оточення стало більше заздрощів з боку акторок театру, тому що пішли пропозиції на головні ролі в інших музичних виставах від режисерів.
Після успішної роботи в театрі ти вирішила розпочати сольну кар’єру, саме з цього почався творчій шлях с співачки INSHAYA. Цей проєкт став для тебе чимось новим. Що тебе надихнуло створити пісні в жанрі танцювальної електронної поп-музики?
Після роботи в театрі я поїхала на контракт за кордон. Ось там я і зрозуміла, що світ набагато більший і прекрасніший, ніж я бачила його працюючи в міському театрі. Певно за кордоном я і зрозуміла, що я дуже змінилась за ці кілька місяців, точніше не змінилась, а знов відчула себе, такою, якою я завжди себе відчувала: натхненною, небайдужою, людиною, яка прагне далі і більше.
INSHAYA офіційно з’явилась в 2017 році 24 лютого, саме в цей день моя пісня «Сатурн» заграла на всеукраїнських танцювальних радіостанціях.
В тебе почалась дуже активна робота: виступи, багато класних пісень, які звучали на топових танцювальних радіостанціях країни. Гастролі з програмою «Ти є Всесвіт», твої пісні навіть стають саундтреками до популярного серіалу «Київ вдень та вночі». Як вдавалося в такому шаленому ритмі встигати все?
Це ж кайф, коли несеться! Це були круті експіріенси! Ми з програмою «Ти є Всесвіт» в ультрафіолеті, де ми ніби прибульці, які нагадують людству, навіщо всі приходять в цей світ, об’їхали південь країни. Коли бачиш і чуєш, як разом з тобою співають тисячі, це надихає творити знов і знов!
Нещодавно ти випустила новий трек «Пам-Па-Рам». Розкажи про його створення та роботу над піснею.
«Пам-Па-Рам…». У нашого народу, так повелось, є навіть анекдот, мов співають, танцюють, ну значить точно вже дупа. Тож пісня має самий такий настрій, не завдяки, а попри…Жінки, які чекають чоловіків з фронту, вони як ніхто зрозуміють пісню. Тому, що кохання на відстані, це дуже тонка і крихка матерія, яку треба оберігати від зовнішніх чинників. Ти в боротьбі в тилу, він в боротьбі на фронті, і як втримати звʼязок? Там є фраза: «Твоя любов, наче гідазепам». Тепер я знаю, як відчувають себе під цим препаратом, тож я ствердилась в правильності написаного мною тексту в цій пісні. (Сміється зі сльозами на очах).
Не зважаючи на обставини в країні та моїй родині, я продовжую творити, але це зовсім інша історія, яку я обов’язково розкажу на сторінках своїх мемуарів, років через 50 (сміється).
Українська міфологія має стати брендом країни, упевнений автор фентезі «Кий і морозна орда» Нік Лисицький.
24 квітня він завітав до етеру ютуб-проєкту Фантастичні talk(s). Під час бесіди зі Світланою Тараторіною письменник поговорив про глибинність української міфології та її важливість для популяризації культури.
У березні цього року він видав епічне фентезі за мотивами української міфології «Кий і морозна орда». Це перша книга великої серії, яку планує видати автор.
Кожне успішне суспільство у світі базується на певних сенсах. І саме міфологія є глибинною колискою цих сенсів, упевнений Нік Лисицький.
«У Китаї змалечку вивчають міфологію. Норвежці неабияк пишаються своїми тролями. Більшість країн світу так чи інакше популяризують власну міфологію. Знайомлять із нею громадян і промотують її за кордоном, аби міфологія стала брендом країни. В Україні, на жаль, такого немає», — зауважив він.
Українська міфологія довго жила лишень на сторінках наукових праць і не була повноправною частиною сучасної культури. Сьогодні її так само не використовують у популяризації України як бренду. Це велика помилка.
Під час написання роману Нік Лисицький звернувся саме до жанру фентезі.
«Якщо ти хочеш популяризувати культуру, найефективніше робити це через цікаві історії, захоплюючі сюжети і фентезі. Авдиторія сприйме це на рівні казки. Так було в давнину, так є і зараз. І діти, і дорослі люблять казкові історії», — пояснив письменник.
Україні потрібен власний фантастичний всесвіт, упевнений Нік Лисицький.
«Всесвіт, що буде створений в україноцентричному сеттингу, за мотивами української культури, у якому будуть персонажі української міфології і фольклору. Саме з його допомогою ми зможемо популяризувати свою культуру у світі, — пояснив письменник.
Для своєї книги він обрав питомо українських героїв. Книга наповнена елементами культури — персонажі використовують діалекти різних регіонів, вбираються в автентичний одяг, смакують українські страви. Здається, усі вони дуже різні, однак об’єднані в один фантастичний всесвіт за мотивами наших міфів.
«Те, що насправді потрібно нині не лише в міфології, а й і в Україні — це об’єднання. У контексті міфології — у єдиний всесвіт, у контексті нації — у єдиний організм, який працюватиме на перемогу. Створення простору, де живуть персонажі з різних епох і регіонів, — це мій спосіб об’єднати все в єдиний всесвіт», — пояснює письменник.
Нік Лисицький планує видати ще 7 книг великої серії «Епічні пригоди міфічних героїв у Багатосвіті». Події в них розгортатимуться в всесвіті, де живуть персонажі давніх українських міфів, легенд та казок.
Багатосвіт, створений письменником, може стати першою цеглиною в популяризації бренду України і створенні наших власних супергероїв. І згодом їх знатимуть у всьому світі так само, як славнозвісних Тора чи Локі.
Українській культурі дуже потрібен свій, український супергерой, упевнений Нік Лисицький. На цю роль чудово підходить Кий, якого можна впевнено назвати українським королем Артуром. Кий — легендарний герой, який має епічну історію. Однак, попри те, що він створив стародавнє місто Київ, про нього написана лише одна книга.
«У польській культурі є Відьмак і Рівія, у британській — Фродо Беггінс і Середзем’я, в Україні має бути щось своє, унікальне. На мою думку, Кий і може стати тим українським супергероєм, який популяризуватиме українську міфологію та культуру у світі», — підсумував письменник.
Книга «Кий і морозна орда» — спільний проєкт Ніка Лисицького й компанії «Фантастичні українці», що продюсує креативні проєкти. На рахунку «Фантастичних українців» — однойменний документальний серіал про сучасну українську культуру, показаний 19 телеканалами та розміщений на українських і зарубіжних VOD-платформах.
Дізнатися більше про всесвіт, започаткований у книзі «Кий і морозна орда», можна на сайті www.kyibook.com.
This musician from Nigeria, who now lives under regular shelling in Kharkov, considers Ukraine his home and actively helps Ukrainians affected by the war. As Obidi Nnedu says, music heals, music brings emotions, music unites and separates, and it is a big part of our lives. That is why musicians should not be out of politics, especially in times such as Ukraine is experiencing now. We spoke with Obidi Nnedu in an exclusive interview exclusively for ZVEZDY.
Why did you choose Ukraine as your second homeland?
In one of my songs, I sang about “Home Is Where The Heart Is”. I came to Ukraine in 2008 to study medicine and as fate would have it, I stayed back after my studies. I don’t really like changes in general and if I am used to something, I would rather have it remain as it is. Having spent my academic years in Ukraine and getting used to the culture and the people, I fell in love with the country and have adopted it as my second home, as my heart feels like it belongs here.
Is it difficult for a Nigerian student to live in Ukraine? What were the challenges and what did you like?
I think for different people it’s different, but for it to be less difficult to adapt to a new environment, it’s important to try to assimilate as much as possible, by learning the language, the culture and being part of the society as a whole. Of course, it’s usually not easy and it wasn’t quite easy for me to adapt to the new environment when I arrived in 2018, as everything was totally different from what I had been used to back home in Nigeria. But like they say, time takes care of everything, and I think in the 15 years I’ve been in Ukraine, having not travelled to my home country during this time for once, I can say I’ve assimilated quite well.
How did the war in Ukraine affect you, your life and creativity? Why did you decide to stay in the country?
Unfortunately, for most people, this conflict came as a huge shock with difficult realities. It’s been quite difficult for me, I must say, but I always try to find the positive in every situation. Before the war, I had just started playing concerts, live shows and small gigs, putting my art out there and building some real audience. Unfortunately, everything came to an abrupt stop with the beginning of the conflict, and as a result of the conflict, it hasn’t been possible to do what I love. I stay in Kharkov, and it can get quite loud and stressful, but I am consoled by the fact that I am not alone, and if others can endure and remain here, so can I. I decided to remain here because I believe that it doesn’t matter where you are, what matters is where you feel at home. My heart is in this city (Kharkov) and I feel at home here, despite the difficulties.
How did you start playing music?
I’ve always loved music since my childhood, but coming to Ukraine and having the opportunity and possibility to realise myself and my talent (at my university – KHNMU), by performing at concerts, representing my university at different art competitions around Ukraine, became a propelling force of self realization for me. Buying my first guitar in 2013 opened a new world of songwriting for me, and that was when I realised, music, for me, wasn’t just a hobby, but a calling, and I have never looked back since then.
“Obidi Nnedu” is my debut album, and, in selecting the songs for the album, there were a lot of things on my mind which I wanted to talk about. The album speaks on my childhood memories, growing up in a traditional large family; about believing in one’s self no matter what people might say; about finding love and believing in love; about children and how they are affected in times of conflicts; about the realities of our world and the importance or proper leadership in realising true prosperity amongst the led. The album is generally my view on life and how I see myself in it.
“Dreaming On” is a song of despair, a kind of a letter of desperation to anyone who finds themself in any position of leadership. Our world is in a state of disarray and heightened tension, and unfortunately, the people who suffer this reality are people who have no say in the decision-making resulting in the nemesis they face. When a leader makes the right choices, the people rejoice, and when a leader makes bad choices, people suffer. So, “Dreaming On” is basically a message to all leaders to make the right choices, else, ordinary people would simply keep dreaming on, hoping for better days that may never come.
Are there any particular Nigerian or Ukrainian or world musical influences that you draw inspiration from?
I’m a meloman, and as an artist, I listen to practically every thing, no matter the genre. Being an old soul, I’m mostly influenced by music of older years, and I draw great inspiration to write my songs from listening to them. In no particular order, they include but not limited to – Tracy Chapman, Bob Marley, Don Williams, Kenny G, R. Kelly, Chris Rea, Phil Collins, Okean Elzi, 2face Idibia.
What role do you see for music during the war in Ukraine? And what mission do you see for yourself? Can musicians be out of politics?
Music is an integral part of life, and no matter what we do or where we find ourselves, its role in our lives can never be overemphasized. The overall influence of the conflict on the Psyche of the Ukrainian is enormous, and worse still, when there is nothing you can do to change the situation. For me, personally, music is a war to relax, calm my nerves, think and analyse situations in life. I love listening to songs on the radio, and when I do this, it gives me the feeling of being in control in any situation. I remember when the war had just started and when I turned on the radio, all I heard were updates on the war without any music, I felt helpless and hopeless, as though life was over. This made living through the war extremely difficult. Thank God that music was brought back on air. I’m sure this has made the situation a little bit bearable, not just for me, but for millions of people in the country as well.
I see music as a strong tool to live through different situations. I remember visiting a city (Zmeev) during the war, to play music for the internally displaced people who had moved to the city for safety. I could see the happiness in their eyes, especially the children, and I was very happy to have taken their minds away from the destruction around them, even if it was just for a short moment – an hour. Through my music, I wish to bring to people, a message of hope. Things may be bad but nothing lasts forever.
It takes a lot of courage to talk about things that people avoid because they don’t want to be put on the spot. I understand this and I understand that not everyone is strong enough for it, and people must do what they are comfortable with. But in my view, politics is a part of our life and we can’t run away from it whether we, as musicians, sing about it or not. Everything we sing about today, had been sung about in the past, but if these things keep happening till, then, no matter how uncomfortable it may be, we must keep talking about them, and music, is a great vehicle for this. People must always remain socially conscious. It’s important for our survival. Some may say “I don’t like getting involved in politics, it’s a very dirty game”, but whether we want to get involved in politics or not, everything that happens around us depends on it. That’s why I think that musicians who truly want to see some real changes around them, must sing about things that matter, and everything that truly matters in life is directly or indirectly affected by politics. So music/musicians and politics cannot and should not be separated.
How do you see your future career – medical or musical? And who do you see yourself in 1 year, 5 years and 10 years from now?
To give your ultimate best in any thing you do in life, it’s very important to be passionate about it. I loved studying medicine and I love medicine in general, but, unfortunately, I’m not passionate enough about it to practice it, because my love for music supersedes my love for medicine, and so, unfortunately, I don’t see my future in medicine.
To me, it doesn’t really matter the amount of time – one, five, ten or fifteen years. The most important thing for me is remaining focused on my goal, which is to become better and better in what I do (music). I believe that everyone is subject to growth and you only quit growing or improving yourself when you are gone. I want to be the best version of myself that I can be, while leaving behind a legacy that will last more than a lifetime. The goal remains the same, and years are only but numbers.
You had your own group, but now you sing solo. What makes this experience different?
Yes, I used to be in a band (The VECKS) while still studying at medical school, but it disbanded following my graduation, and so I moved on singing solo. A lot of world renowned artists started off in bands, and I think it’s an important step in realising what works best for you before finding yourself and your path. To be a part of a bank entails lots of compromise, which sometimes, goes against your preferences and what you’d like to do. It was fun and a great experience for me, but going solo has given me more control and flexibility over my art, and that is the most important factor in being a standalone artist. Of course, there are shortcomings as well. Sometimes, to give the best experience with your performance, you need a full sound, and unfortunately, one man can’t play several instruments at once and also sing:)
How do you use your creative process in music to overcome stress and adversity?
First of all, music is therapeutic for me. I love the feeling of satisfaction I get when I hear beautiful music. This feeling quadruples when this beautiful music is made by me, especially when I imagine how much it could affect other listeners of this song. Music is a powerful tool, and I strongly believe that I have become whom I am because of the music I have been exposed to all through life. But, at the same time, music is a way for me to relay some messages I may not be open to talking about freely. Music is a tool, it’s a vehicle, and it uses are limitless. I don’t like speaking much, so music helps me to speak more on what’s on my mind.
Приказка “нашого квітку по всьому світу” знову виявилася правдивою. Видатні співвітчизники досягають вершин у будь-якій галузі діяльності. Прикладом цьому є Александра Критоу (Alexandra Creteau), народження Чернівці, яка уже кілька років підкорює модельний бізнес та кіноіндустрію в США.
Олександра Кріто — дворазова чемпіонка з карате, сьогодні успішний інфлюенсер і починаюча акторка в США. Вона працювала як каскадер на великих голлівудських проектах, таких як: Американська історія жахів та Люди Ікс: Нові мутанти. А недавно видавала книгу та продюсувала фільм за власним сценарієм.
Александра розповіла про те, як їй вдається не зважаючи на все рухатися до своєї мрії, а також про своє життя в США.
— Зйомки в кіно та моделінг — це цілеспрямована мрія чи випадкове співпадіння обставин?
— Це і стечіння обставин, і моя цілеспрямована праця. Роль обставин у тому, що я опинилася у США. Тоді мені було 22 роки. За плечима професійне заняття карате, чимало перемог і медалей. У той момент я займалася фітнесом, що дозволило мені підтримувати тіло в тонусі.
А отрешта, рішення будувати кар’єру і всі наступні кроки – це моє рішення і відповідальність. Спочатку я вирішила спробувати себе в модельному бізнесі. Підписала контракт з модельним агентством і почала працювати. Через півроку я захотіла працювати не лише у модній індустрії, але й зніматися в кіно.
І також, самостійно, без агентів почала шукати кастинги на різні фільми, чи то короткометражка чи повнометражний незалежний фільм. І це принесло свої плоди. Поступово фільмографія росте, вже є певний досвід.
Звичайно, у США початківцю простіше діяти — тут є багато можливостей. Головне — не впадати у відчай і проявляти витривалість та наполегливість у досягненні цілей. І саме ці якості у мене добре розвинені завдяки спортивному минулому.
— Хто вам зараз допомагає і підтримує? Чи є у вас команда?
— Так, сьогодні у мене є менеджер і агент, які шукають кастинги, домовляються за прослуховування. Ще мені дуже допомагає мій чоловік — Девід Муррієта (David Murrietta Jr.). Ми разом записуємо кастинги, робимо фото і готуємося до ролей.
Дейвід, як і я, теж актор і раніше займався лише цим, але з моєї легкої руки теж став активно розвивати свої соцмережі. В нас вже є кілька спільних колаборацій з брендами в США.
— У яких жанрах вам найбільше подобається працювати?
— Найбільше мені подобаються драйвові, екшн-фільми: бойовики, трилери, драми. Комедія, на мою думку, не для мене. Проте на початку кар’єри не доводиться перебирати ролями. У цьому і полягає професіоналізм актора: потрібно вміти виходити за межі комфорту та звичних речей. Потрібно постійно розвиватися, спробовувати нове, розширювати грані відомого. Лише у такому випадку можна значно швидше покращити акторські навички.
— Над якими проектами ви зараз працюєте?
— Якщо йдеться про особисті проекти, то окрім зйомок у мене є декілька важливих видів діяльності. Це ведення соцмереж, створення контенту для свого каналу на YouTube і письменництво.
Як інфлуенсеру, мені потрібно регулярно викладати контент, що також потребує певної дисципліни. У цьому мені також дуже допомагає мій чоловік. Ми разом знімаємо відео — це можуть бути ролики на тему відносин, влог з подорожі або просто лайфстайл.
Мої книги також відображають мою роботу в кіно. Мене захоплює жанр трилера і детектива, тому я спробувала себе в написанні кримінального роману — “Скандал в Маямі: злочинний міжрасовий роман”. Книгу недавно опублікували, чим я дуже рада і пишаюся.
Також я спробувала стати по ту сторону зйомочного процесу. Я написала сценарій, спродюсувала і зняла власний короткометражний фільм “Нескошена спокуса”. Картину було представлено на багатьох кінофестивалях у США і отримало хороші відгуки кінокритиків і нагороди.
— Які плани на найближче майбутнє?
— Зараз з’явилося трохи вільного часу. Тільки нещодавно вийшов фільм з моєю участю — «The Memory Scanner». Його можна вже придбати на Amazon. Можна купити або орендувати на кілька днів для перегляду. Тому є більше можливостей займатися своїми проєктами.
Я планую і далі розвиватися як акторка, спробувати себе в найрізноманітніших амплуа. Також буду продовжувати створювати контент як інфлюенсер і можливо у найближчому майбутньому напишу ще книгу або сценарій.
Шарліз Терон з’явилася у новому номері американського Harper’s Bazaar. На обкладинці актриса позує у білій сукні Dior, а на кадрах фотосесії всередині журналу — у шкіряному пальті та костюмі The Row, джинсовому комбінезоні Alaïa, светрі Tom Ford, штанах Loewe та майці Prada, яка стала однією з “гарячих” речей сезону.
В інтерв’ю Шарліз зробила несподіване визнання. Виявляється, під час пандемії вона ледь не одружилася.
«Під час пандемії в однієї людини були плани на шлюб зі мною. То були дуже глибокі відносини. Але я не була впевнена [чи варто виходити заміж]. Не знала, чи я цього хочу. Я просто вже так відвикла від цього».
Терон нині незаміжня і раніше вже говорила, що не хоче виходити заміж.
Шарліз Терон
В інтерв’ю 47-річна Терон розповіла про те, як ухвалила рішення знятися у фільмі Netflix “Школа добра і зла”, свого роду гібриді “Гаррі Поттера” та “Сплячої красуні”, заснованому на популярній серії дитячих фентезійних казок. Терон сказала, що її прийомні дочки, 10-річна Джексон (Джексон – біологічний хлопчик, але, за словами Терон, просить називати його дівчинкою) та семирічна Августа, були її головними натхненниками.
«Найбільшим стимулом для мене було те, що потенційно це може сподобатися моїм дітям»,
— зазначила Терон, маючи на увазі, що здебільшого її фільмографії вони через вік поки не можуть ознайомитися.
До слави своєї мами вони, за словами Шарліз, ставляться “незворушно”, хоча іноді і вдають, що їм ніяково.
»Іноді, коли вони бачать мої рекламні щити, вони можуть вдавати, що їм соромно. Вони скажуть: “О Боже. Не дивись, мамо. Там твоя величезна фотографія”.
Коли мої діти кажуть: “Мамо, ніхто не робить пасту краще за тебе”, ніщо з цим не зрівняється. Мені не потрібно, щоб вони говорили: “О, ти у цьому фільмі”. Я досі не можу змиритися, що в нашому спілкуванні є жінка, яка готує французькі тости, від яких моя дитина в захваті. Вона дала мені рецепт, і я спробувала приготувати його. Але щоразу, коли я їх роблю, моя дитина каже: “Ні, у тітки Ніколь краще”. І я думаю, чорт забирай. Ось такі речі хвилюють мене набагато більше».
Акторка поділилася і деякими секретами виховання дітей.
«Я хочу, щоб їм завжди було цікаво — цікаво, як мешкають інші люди, де живуть інші люди. Тому що я думаю, що найбільший подарунок, який я можу зробити їм, як мати, — це відкрити їм очі на те, що знаходиться за межами їхнього світу»,
— сказала актриса.
«Абсолютна відсутність контролю над тим, що на тобі надіто, — це велика проблема, яка страшенно дратувала мене роками. Те, що якийсь хлопець може влаштувати тобі приміряння прямо у всіх на очах — це справді принизливо. Коли я розпочинала, розмов про це не було. Просто казали: “Одягнеш ось це”. І я особливо пам’ятаю один фільм, цього режисера-чоловіка, який просто продовжував проводити примірку за приміркою зі мною. І було настільки очевидно, що це пов’язано з моєю сексуальністю і з тим, наскільки вони хочуть зробити мене у фільмі. Коли я починала кар’єру, це було нормою».
Світлана Лобода відхрестилася від Росії, не підтримала “спецоперацію”. Співачка відмовилася від гастролей та перебралася до Латвії.
Ще три роки тому Лобода з почестю ввдкривала новорічний телеконцерт зірок, одразу ж після промови президента росії. Світлана Лобода з гордістю вважає себе успішною зіркою не лише в Україні, а й у Росії. Співачка не приховує, що багато чого досягла в цій країні.
«Прихильники із Росії пишуть: «Чому ви нас покинули, залишили?» А для мене сім’я найголовніше! Я жертвую кар’єрою — не могла виходити на сцену і посміхатися. Як можна бути страусом, ховати голову у пісок? Так, втратила дуже багато, адже я була артисткою номер один у Росії», — повідомила білявка у YouTube-шоу «Скажи Гордєєвій».
Приїжджати до Росії співачка не планує. Виконавиця хітів «Твої очі» та SuperSTAR відмовилася від усіх вечірок та святкових заходів.
«Скасувала всі гастролі та повернула гроші. Приватні вечірки — теж усі, я до цього більше не маю стосунку!» – каже Світлана.
До війни артистка жила у Москві. Після відомих політичних подій Лобода разом із батьками та дітьми поїхала до Латвії.
«Мене знищили. Я – як маленька дитина, яка загубилася. Ми жили у Росії, дочка ходила там до школи. Зараз Єва навчається у Ризі, молодша там же ходить у садочок, — уточнила співачка. — Незрозуміло, де далі житиму, але поки що тут. Мама, сестра постійно в депресії. Вони кажуть, що хочеться додому, їх можна зрозуміти. Вони рвуться до Києва, я їх усіма силами тримаю».
Анджеліна Джолі стала героїнею нового номера французького журналу Madame Figaro. Вона дала інтерв’ю журналу, в якому поділилася думкою на хвилюючі її теми, включаючи питання гендерної нерівності.
На думку Анджеліни, проблема дискримінації жінок у всьому світі, як і раніше, стоїть гостро.
“Щойно десь виникає конфлікт, насамперед страждають саме [жінки]. У багатьох куточках світу жінки не отримують необхідну підтримку чи свободу. Жінки крихкі, але парадоксально вони також є джерелом надзвичайної сили. Ви знаєте, на початку пандемії 70% доглядальниць були жінками. Це реальність, і це чудово: коли у жінок є доступ до знань, інструментів і можливостей, що вони роблять? Вони допомагають іншим”.
У той же час актриса наголосила, що для загального благополуччя необхідно зміцнювати зв’язки чоловіків і жінок.
“Щоб краще співпрацювати, ми маємо об’єднатися. Пробудження хлопчиків до питань рівності в деяких країнах і культурах особливо необхідне. Той факт, що навіть сьогодні в деяких частинах світу жінок жорстоко позбавляють освіти і свободи – це цілковитий абсурд. Але це питання освіти виникає у всіх Спільнотах і сім’ях, і в моєму будинку теж.У мене, наприклад, три хлопчики і три дівчинки, і щодня я відкриваю в кожному з них щось нове. Ідея полягає в тому, щоб кожен знайшов своє місце, незалежно від статі, і заслужено вимагав успіху, не перешкоджаючи свободі іншого”.
Джолі зазначила, що намагається просвітлювати дітей, але не бути з ними надто повчальною, щоб вони сформували власну думку щодо різних питань, включаючи, наприклад, проблему екології.
“Особисто я зараз здійснюю лише важливі, необхідні польоти з поважних причин. Щодо моїх дітей, я дуже намагаюся не бути тією матір’ю, яка твердить, чому важливо думати про навколишнє середовище. Я воліла б, щоб вони самі ухвалювали рішення в міру дорослішання. Моє завдання — дати їм можливість зануритися в різноманітне середовище, заохочувати їх заводити друзів з різних культур”.
Також актриса поділилася своїми враженнями від нещодавньої поїздки до України. За словами актриси, вона захоплюється українцями.
“Я на власні очі переконалася в абсолютній стійкості та неймовірній силі цих людей, які не тільки виживають, а й захищають інших”.
Нещодавно Бред Пітт став героєм нового номера британського журналу GQ. В інтерв’ю він розповів про самотність, депресію та боротьбу з алкоголізмом.
[irp posts=”28469″ name=”Бред Пітт: Я вбивця. Я коханець. Я можу скотитися до ницості”]
