25 жовтня в рамках Київського тижня кінокритики був представлений дебютний фільм Нарімана Алієва «Додому».
Мабуть, сюжет фільму вам вже відомий. Але для тих, хто не в курсі – повторю. Фільм розповідає історію, як Мустафа (роль якого зіграв Ахтем Сейтаблаєв) разом зі своїм молодшим сином Алімом (Ремзі Білялов) перевозять тіло загиблого на війні сина з Києва на батьківщину в Крим.
Можливо, я багато на себе беру, але осмілюся поділити фільм на дві частини. До інциденту на кордоні з Кримом і після. Чому? У мене склалося відчуття, що ці дві частини картини складені різними людьми. Досить сильно вони сідалі як з точки зору режисури, так і драматургії. Після показу “Додому” продюсер фільму Володимир Яценко сказав, що фільм знімався в хронологічному порядку щодо сюжету. Тобто вся знімальна команда пройшла той же шлях, що і герої протягом зйомок. І, можливо, авторський цех за цей час сам піднабрав досвіду, тому що за останніх хвилин 40-50 фільм показав високий рівень якості з точки зору авторського європейського кіно, а от на початок важко кинути пару камінчиків.
Перше, що мені не сподобалося, це сама експозиція і початок конфлікту між батьком і сином. Мустафа хоче, щоб Алім залишився в рідному краї після похорон брата, тим часом як Алім мріє жити і навчатися в Києві. Все було б непогано, але цей конфлікт відбувається тільки у діалогах, діалогах настільки прямих, що віра в те, що на екрані справжні люди, а не персонажі якогось фільму, раптово зникає.
Другий умовний мінус варто віднести до виконавця ролі Аліма. Так, він непрофесійний актор, але можна було б заставити його зіграти хоча б одну емоцію. Його гра, як під час сварок з батьком, так і при виді мертвого брата, при спілкуванні з дівчиною, під час бійки – однакова. Я звісно не знаю, можливо це було творчою метою зробити одного з головних персонажів абсолютно відчуженим, але якщо це так, то для чого?
Третє – епізод з дружиною загиблого Назіма. Він триває кілька хвилин лише з метою проговорити мотивацію Мустафи, його незадоволення вибором сина собі співзірниці та тим, що татари та українці дуже різні. Після цього епізоду є ще пара сцен, де Алім розмовляє з дружиною Назіма, в яких знову проговорюється те саме.
Тепер до хорошого. Ахтем Сеітаблаєв відмінно зіграв роль Мустафи. Як ні крути, досвідчений актор, є досвідчений актор. Фільм дуже детальний. Традиції кримсько-татарського народу передані прекрасно. Проблеми, пов’язані з дорогою, та персонажі, які зустрічаються головним героям на шляху, показані більш як достовірно. Ну і остання третина фільму — це просто якісна робота на всіх рівнях. Важко пояснити без спойлерів, тому просто вірте на слово.
Висновок. “Додому” завдяки останній півгодині фільму зміг змусити мене аплодувати. Ось як працює наш мозок. В основному запам’ятовує останнє з того, що відбувається в житті. Але якщо розібрати цю картину більш детально, то все стає не так радісно. І все ж, не дивлячись на всі недоліки цього фільму – це один з кращих українських фільмів на даний момент. Це один із небагатьох картин, в якій європейські критики бачать перспективу не лише українського, а й всього східноєвропейського кіно.
Вже через тиждень, 24-30 жовтня в Києві відбудеться третій міжнародний кінофестиваль “КИЇВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ КРИТИКИ”!
Фестиваль “КИЇВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ КРИТИКИ” відбудеться у кінотеатрі «Жовтень» (вулиця Костянтинівська, 26). Програма складається з основної міжнародної програми, ретроспективної секції та програми українського кіно, повний список можна подивитися на офіційному сайті фестивалю. Фільми демонструються мовою оригіналу з українськими та англійськими субтитрами. Після кожного показу глядачів чекає дискусія з кінокритиком, цього року це будуть: Дарія Бадьор, Станіслав Бітюцький, Сергій Ксаверов, Анна Дацюк.
Доступ до подій фестивалю діє за абонементами, які дають право відвідувати всі події фестивалю, або за квитками на обрані сеанси.
Нагадаємо, “КИЇВСЬКИЙ ТИЖДЕНЬ КРИТИКИ” – це міжнародний кінофестиваль, створений з метою ознайомлення українських глядачів з найкращими новими фільмами, обраними професійними українськими кінокритиками. У програму фестивалю входять фільми з лайн-апів основних світових кінофестивалів цього року, а також стрічки, які суттєво вплинули на історію кінематографа або присвячені видатним діячам кіно мистецтва.
Травести-дива Монро, як її зазвичай називають, а також ведуча, блогер, актриса і просто красива жінка – завсегдатай не лише всіх столичних прем’єр новинок кіно, а й Одеського кінофестивалю. Про що вона успішно веде блог на YouTube. Про кіно Монро може говорити годинами – вона ж артистка розмовного жанру і, до того ж, велика фанатка кінематографа. Довелося їй побувати й на легендарному Каннському фестивалі, або навіть зніматися у фільмі Тоні Ноябревої. І вона точно має, що розповісти про ОМКФ-2019.
У цьому році особливі гості на ОМКФ – голлівудська акторка Роуз Макґоуен і легенда кіно Катрін Денів. Ти вже зробила з ними селфі?
Селфі не зробила з Роуз Макґоун і взагалі не збиралася. У мене є прошлорічні селфі з актором, як його, забула … Брат Джулії Робертс, Ерік Робертс! І мені достатньо!
А на церемонію закриття я не залишалася, тому Катрин Денюв я не побачила. Але в моєму стрічці в Фейсбуці є її фотографії звідти [зняті іншими гостями фестивалю]. Виглядає чудово! Тонкі щикілі, туфельки, магія – відчувається, що формі! Але для мене Катрин Денюв – це скоріше символ кінематографа. Я не є прихильницею її творчості, хоча вона велика актриса, це дурнувато не визнати! Цей факт, що легенди світового кіно відвідують Одеський кінофестиваль, говорить про його рівень.
Кого зі світових зірок мрієш побачити на ОМКФ?
Світові зірки сучасного кіно – ті ж Марго Роббі, Леонардо Ді Капріо, Моніка Беллуччі, Венсан Кассель і моя улюбленка, якою я просто божевільно захоплююсь, французька актриса Маріон Котийяр! Але я розумію, що для них Одеський кінофестиваль – просто ще один фестиваль, європейський…
Отже, голлівудські зірки навіть не чули про ОМКФ?
За відомою мені інформацією кожного року всім світовим зіркам відправляються листи з запрошенням відвідати Одеський кінофестиваль, і багато з них знають про такий фестиваль. Але вони відмовляються або виставляють офіційні ціни. Я чула, скільки коштує запросити на фестиваль Вілла Сміта! Але не скажу, бо це конфіденційна інформація.
Тому до нас доїжджають маловідомі актриси, подібні до Роуз Макгоуен…
Ну почекай, вона відома нам усім з серіалу “Всі жінки відьми”! Хоча в принципі ми навіть не знаємо, в яких ще фільмах вона знімалася. Я глянула [її фільмографію] – так, пару стрічок було, але в основному всі її знають з серіалу і з її історії з Харві Вайнштейном. Вона представила у Одесі свою документалку. Так, тема актуальна – насилля серед підлітків. Але зроблено, м’яко кажучи, посередньо, дуже слабка робота на мій погляд, порівняно з навіть документальним українським кіно. Хоча я не кінокритик, але, напевно, можу висловити свою точку зору.
А ось її прес-конференція мені сподобалася. Навіть я, зі своїми шкільними знаннями англійської мови, зрозуміла, що вона переживає зараз дуже складний період у житті. Після історії з Вайнштейном її не запрошують зніматися, вона пішла проти Голлівуда.
Яким життям живе Роуз Макгоуен? Яка у неї велика корона, адже вона все ж таки світова зірка…
Трошки вона виглядає втомленою, сумною, зосередженою на собі. Знаєш, є такий епітет – “важка людина”. Ось вона – важка, від неї віяло важкою енергетикою. Але вона в певній мірі – моя молодість, і я була рада бачити її.
Мене особливо вразило, що Роуз Макгоуэн ходила в несуразній китайській сукні як на червону доріжку, так і на сцену Оперного зі спіччю. Чому стільки так званих “модних провалів” на червоній доріжці ОМКФ з року в рік?
Одеса – це вихований у портовому місті та з покоління в покоління жінки, щоб привернути моряків, одягалися яскраво, виглядали вульгарно – це вже на генетичному рівні. І червона доріжка – не виняток! Навіть якщо ви зберете всіх, проведете майстер-класи, як вдягатися на червону доріжку, як позувати, вони все одно зроблять по-своєму. Я особисто взагалі не реагую на це, і я не розумію, як можна ще через 10 років сміятися над цим.
І тим не менш про червону доріжку ОМКФ журналісти пишуть з року в рік, і проблема не лише в одеситках.
Особисто я спостерігаю протягом вже другого року велику кількість людей у дрес-коді. Деякі журналісти діють не дуже порядково, фотографуючи людей у русі або свідомо створюючи некрасиві кадри для того, щоб пізніше розповсюдити це в мережі. Послухай, фотографуй мене знизу! І у мене буде і подвійний підборіддя, і диспропорція тіла, і обличчя, і усього, що тільки можна!
Я особисто обговорювала цю тему з Вікторією Тигіпко, вона сказала: “будь ласка фотографуйте, ми з пресою дружим і те, що вони розміщують, це їх особисте право. Найбільш злочинні порушники дрес-коду звичайно не допускаються, але ми раді всім і критика тільки заохочує нас працювати ще краще”. А організація фестивалю вища! Я трохи знаю кухню фестивальну, і, повір мені, те, що робить команда ОМКФ, це заслуговує уваги.
До речі, ти була на Каннському кінофестивалі. В чому відмінність за атмосферою і організацією, пресі, дрес-кодом кінофестивалів у Каннах і в Одесі?
Порівнювати складно. Одеський кінофестиваль – молодий! А Канны проводять 70-й фестиваль, якщо не помиляюсь. Канны – це історія, це легенда, статус. В Каннах зовсім інші бюджети, інші спонсори, інша інформаційна підтримка. Але те, що робить Вікторія Тігіпко з командою – це рівень! Це реально рівень! Це івенти, вечірки, майстер-класи, програми, зустрічі з режисерами, пітчинги. Це все не просто…
Ці складні фестивальні фільми… Для чого таке кіно знімати, про що воно і для кого?
Це мій другий Одеський кінофестиваль, і я планую продовжувати свої візити, оскільки я люблю кіно і тут поповнюю список фільмів, які потрібно переглянути усім. Адже 95% фестивальних фільмів не виходять в український прокат, їх більше ніде не показують, а вони саме формують моду і тенденції у кіноіндустрії. Це еталонні роботи, які надихають, залишають враження, думки і дуже приємний післясмак, який лишається ще тиждень.
Фестивальное кино – знаешь, это как высокая мода, которая даёт идеи для массового дизайна (с) Монро
Щодо самого фестивалю, це – подія на кінематографічній карті Європи! За 10 років фестиваль перетворився на великий проєкт, який диктує кінематографічні тенденції. Особисто мені подобається те, чим мене “годують” на фестивалі! Я усім своїм знайомим рекомендую не жалітися і купити абонемент, оскільки це Одеса, це Україна, це поруч. Хоча б на кілька днів, але зануритися в атмосферу кінофестивалю. Тут можна кожен день ходити дивитися кіно зранку до вечора – так, це важко, але воно того варте! Це не ті блокбастери, це не ті розрекламовані кіноплівки з великими бюджетами, які демонструються в кіно.
Это – другое качество кино, знаешь, как другая, качественная еда, качественный досуг, качественная одежда. Вот Одесский кинофестиваль – это качественное кино (с) Монро
Я іщу фільми, які здатні мене вражати, які мають вау-ефект, коли ти виходиш з кіно, і у тебе змінюється життя, у тебе таке відчуття дивності, що хочеться… закурити! Хоча я не курю (сміється). Тому що кіно – це вічне мистецтво. Як фотографія, як образотворче мистецтво. Якщо телебачення можна замінити, наприклад, інтернетом, то кіно не заміниш нічим, і в цьому його магія! Щороку я від ОМКФ чекаю магії…
Я шукаю фільми, які здатні мене вразити, які мають вау-ефект, коли ти виходиш з кіно, і в тебе змінюється життя, у тебе таке відчуття дивності, що хочеться… покурити! Хоча я не курю (сміється). Тому що кіно – це вічне мистецтво. Як фотографія, як образотворче мистецтво. Якщо телебачення можна замінити, наприклад, інтернетом, то кіно не заміниш нічим, і в цьому його магія! Кожен рік я від ОМКФ чекаю магії…
Який фільм – фаворит серед побачених у тому році на ОМКФ?
Зараз ми саме переглядали конкурсний фільм “Монос”. Хоча я з нього вийшла, не моя це тема – насильство, важко такі фільми дивитися. Дуже мене вразив кінофільм “La Belle Epoque”, французька кіноплівка з Фанні Ардан у головній ролі, я сподіваюся, її покажуть у масовому прокаті. І я залишилась під враженням від одного з, можливо, найбільш відомих фільмів британського режисера Майка Лі (прим. “Пітерлоу”).
Ти – фестивальна людина? Як проводиш час, де поселилась і обідаєш, обов’язковий комфорт?
Я пам’ятаю, коли ми у нульових приїздили в Одесу, ми завжди йшли на Чкаловський нудистський пляж. Дві пляшечки пива і рибка з Привозу – просто круто! Голі зади та ми – молоді, веселі, пружні! Зараз це приміщення з кондиціонером, кіно, келишок брют десь на терасі – це максимум. Ми цього разу зупинились в апартаментах неподалік від Музкомедії. Дуже зручно – раз і ти в кінозалі. Зазвичай ми їмо вдома чи в кафешках, в Одесі дуже смачно годують. Ну і пляшечка рожевого “Французький бульвар” – завжди у моїй сумочці! Або ж у холодильнику (сміється).
Є такі місця в Одесі, які завжди відвідуєш? Дюк, Привоз, монетку в море кидати?
Одесу я ніжно кохаю, але я не ходжу на море під час Одеського кінофестивалю! Для мене є кінофестиваль окремо, а є курортна Одеса – також окремо. І вони ніяк не сходяться! От наблюдаю її другий рік влітку, і звичайно це дуже сумно, оскільки вона поступово руйнується! Старі історичні будівлі не реставруються, стоять заброшені, балкона обвалюються, провода якісь торчать. У Одесі відчуття безладу, покинутості і повного хаосу якось. Нажаль я пам’ятаю Одесу в нульових… Коли не було цих висоток, всіх цих пляжів, забитих кафешками і шезлонгами, і коли була свобода і простір, а море було чистим…
Але Одеса – це перш за все курортне місто, де є чудові ресторани з чудовою кухнею. Також там є чудовий кінофестиваль європейського рівня! Я просто підкреслю, якщо ви плануєте відвідати Одеський кінофестиваль, забронюйте готельні номери або квартири завчасно! І шукайте магію кіно…
Травень 2019 року. Значна подія для українського кінематографа. Повнометражний фільм-дебют молодого режисера Наримана Алієва під назвою “Додому” презентували в Каннах, що в Франції. На найбільшому і престижному у Європі кінофестивалі. Проходить кілька місяців, і картину вже везуть на південь Батьківщини, де презентують її українському глядачеві на Одеському Міжнародному Кінофестивалі 2019. Одними з таких глядачів була наша редакція, яка готова поділитися своїм враженням, чим так добре “Додому” і чи чекає його касовий успіх у кінотеатрах.
СЮЖЕТНІ ПОВОРОТИ ЗАСТАВЛЯТЬ ПОНЕРВУВАТИ
За словами Нарімана, ідея фільму належить його колезі, режисеру Новрузу Хікмету, а сценарій він готував разом з режисером і сценаристом Марисею Нікітюк. Це вигадана історія, але в ній достатньо посилань на реальність.
Дія фільму відбувається в сучасній Україні. У сім’ї кримсько-татарських біженців гине старший брат Назім під час бойових дій на Донбасі. Його батько Мустафа, віруючий мусульманин, приїжджає за тілом Назіма, якого хоче поховати в Криму. Він наполягає на тому, що з ним поїхати повинен молодший син Алім і дотриматися сорок днів трауру. На шляху додому герою доводиться подолати немалі труднощі, і на тлі сімейної драми все виглядає доречно та органічно.
ЗІРКОВИЙ І НЕ ДУЖЕ АКТОРСЬКИЙ СКЛАД
За словами того ж Нарімана Алієва, кастинг проходив важко. Творці довго шукали нові обличчя, випробовували різні методи пошуку. Їм потрібні були чоловіки, кримські татари, які знають і говорять на кримськотатарському. На жаль, серед кримських татар обмежена кількість акторів. І необхідних для фільму типажів — ще менше.
Роль батька виконав Ахтем Сеїтаблаєв. Причому спочатку йому пропонували виконати роль другорядного персонажа, так як в той час у Ахтема був безумно насичений графік. Але він проявив ініціативу і сам висловив бажання пройти проби на головну роль.
З роллю молодшого сина було складніше всього. По ітогу вибір випав на Ремзі Білялова, який, до речі, є двоюрідним братом Наримана, він не професійний актор. Раніше він знявся зі своїм старшим братом Февзі в короткому метрі “Без Тебя”, за авторством Алієва. Цікаво, що Ремзі зробив своєрідне одолження, прийнявши запрошення на участь у зйомках, оскільки сам не відчуває тяги до кінематографу.
ЩО МАЄМО?
І маємо наступне: міцний, якісний сюжет з добре виваженою драматургією та грамотним розподілом оповідання. Більшу частину часу глядач почує кримсько-татарську мову, що додатково поглиблює в атмосферу кіно (не хвилюйтеся, субтитри додаються). Рекомендуємо до перегляду однозначно. Однак, хочемо попередити: фільм досить важкий для сприйняття, якщо ви увійшли в кінозал світліючи від щастя, то ви виходячи можете знаходитися в пригніченому стані, оскільки подумати після перегляду є над чим.
У цьому році Одеський кінофестиваль відбудеться у неочікуваному форматі.
Наприклад, ось що заявили організатори фестивалю. Доля Гран-Прі десятого, ювілейного Одеського фестивалю (а цього року – ще й головного призу Національної програми) залежить від головного судді – глядача. Саме глядачі своїм голосуванням після конкурсних показів вирішують, які фільми стануть переможцями.
Ця метафора стала основою концепції іміджевих відеороликів ювілейного 10-го Одеського кінофестивалю, де нагорода ОМКФ – статуетка “Золотий Дюк” – опиняється в руках простих одеситів. Слоган кампанії – “Наш Гран-Прі – в ваших руках”.
Режисером промороликів стала лауреат минулорічного ОМКФ Тоня Ноябрьова.
Нагадаємо, що ювілейний Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться з 12-го по 20 липня 2019 року. Фестивальні абонементи можна придбати на офіційному сайті кінофестивалю.
Кажуть, ніц так не об’єднує заклятих друзів, як спільний ворог, а навпередодні Каннського кінофестивалю пташки і свині готові на все. На культовому пірсі готелю Карлтон на Французькій Рив’єрі відбувся яскравий фотоколл веселої компанії пір’ястих і зелених під керівництвом режисера мультфільму “ANGRY BIRDS В КІНО 2” Туропом ван Орманом і міжнародною командою дубляжу.
А вот із дубляжем – докладніше. Відомий модний фотограф і телеведуча Соня Плакидюк, яка стала українським голосом ексцентричної Фуксії з “Птахоострова”, приїхала до Канн особисто взяти участь у фотоколлі “ANGRY BIRDS В КІНО 2”. І, звичайно ж, в захваті ділиться враженнями:
“Моя рожева мрія здійснилась. Я давно мріяла задублювати анімаційного персонажа і тепер стала українським голосом нової пташки Фуксії в продовженні анімаційної комедії. Так що слідкуйте за новинами і побачимося в кінотеатрах вже 22 серпня!”
Крім Соні Плакидюк в фотоуфіційному фотозалі і на прес-конференції взяли участь Джош Гед («Чак», США), Ензо Кнол («Чак», Нідерланди), Ірма Кнол («Мама Бомба», Нідерланди); Сергій Бурунов – («Леонард», Росія). Туроп ван Орман – режисер; Джон Коен – продюсер.
«Ми з Джошем Гадом вже відвідали Каннський кінофестиваль у 2016 році, перед прем’єрою першої частини фільму. І тепер, коли Angry Birds став повноцінним анімаційним фільмом, ми дуже раді додати нових поворотів сюжету і по-справжньому розвеселитися», – коментує продюсер Джон Коен.
72-й Каннський кінофестиваль розпочався скандалом. Ще в квітні дирекція Каннського фестивалю оголосила, що у цьому році планує відзначити видатну кар’єру 83-річного Алена Делона та нагородити його престижною “Золотою пальмовою гілкою”. Нещодавно пресі саме представили плакат із його портретом.
Проте активістки американської організації “Жінки і Голлівуд” – проти! Зокрема її засновниця Мелісса Сільверштейн, яка публічно скритикувала рішення відзначити Делона. Справа в тому, що він виступав проти усиновлення дітей одностатевими парами та зауважував, що сьогодні жінки стають схожі на чоловіків. Також Ален Делон стверджував, що жінки повинні миритися з “мачізмом”, до якого входять і “лещі”. Не дивно, що він увійшов в десятку найненависних знаменитостей у Франції.
За словами Мелісси Сільверштейн, людина, що втримується таких поглядів, не може бути удостоєна нагороди. В інтернеті запустили петицію з вимогою не вручати Делону жодних нагород, яку на даний момент підписали вже 18 510 осіб.
“Ми же не Нобелівську премію миру йому вручаємо, — директор фестивалю Тьєррі Фремо. – Ален Делон вправі мати свою думку з цих питань, хоча особисто я і не поділяю її”.
Доки дирекція фестивалю не відмовилася від свого рішення вручити почесну премію Алену Делону.
Стало відомо, хто буде спеціальним гостем ОМКФ-2019.
У 2019 році спеціальним гостем ювілейного 10-го Одеського кінофестивалю стане відома актриса та співачка Роуз Макгоуен. Актриса відома своєю роботою в таких фільмах, як “Покоління гри DOOM”, “Крик”, “Гріндхаус”, “Королеви вбивств”, “Конан-варвар”, а також “Планета страху”. Багато глядачів запам’ятають її як Пейдж Матьюз у телесеріалі “Всі жінки – відьми”.
Проте зірка фільму “Крик” їде до Одеси зовсім з іншою метою. Нагадаємо, Роуз Макгоуен стала однією з перших жінок, яка відкрито заявила про сексуальні домагання в Голлівуді, а саме – офіційно підтвердила гріхи продюсера Харві Вайнштейна. Це призвело до появи руху #MeToo, і Вайнштейн вибув з кінобізнесу і став перед законом.
“Роуз Макгоуен часто бере участь у заходах, які піднімають важливі питання. Вона активно пропагує ідеї гендерної рівності та фемінізму. Три роки Роуз писала свої мемуари під назвою “Смілива” (BRAVE), у яких описала свою історію, зокрема, про сексуальні домагання.
Зауважимо, що ювілейний 10-й Одеський міжнародний кінофестиваль відбудеться з 12 по 20 липня.