25 жовтня в рамках Київського тижня кінокритики був представлений дебютний фільм Нарімана Алієва «Додому».
Мабуть, сюжет фільму вам вже відомий. Але для тих, хто не в курсі – повторю. Фільм розповідає історію, як Мустафа (роль якого зіграв Ахтем Сейтаблаєв) разом зі своїм молодшим сином Алімом (Ремзі Білялов) перевозять тіло загиблого на війні сина з Києва на батьківщину в Крим.
Можливо, я багато на себе беру, але осмілюся поділити фільм на дві частини. До інциденту на кордоні з Кримом і після. Чому? У мене склалося відчуття, що ці дві частини картини складені різними людьми. Досить сильно вони сідалі як з точки зору режисури, так і драматургії. Після показу “Додому” продюсер фільму Володимир Яценко сказав, що фільм знімався в хронологічному порядку щодо сюжету. Тобто вся знімальна команда пройшла той же шлях, що і герої протягом зйомок. І, можливо, авторський цех за цей час сам піднабрав досвіду, тому що за останніх хвилин 40-50 фільм показав високий рівень якості з точки зору авторського європейського кіно, а от на початок важко кинути пару камінчиків.
Перше, що мені не сподобалося, це сама експозиція і початок конфлікту між батьком і сином. Мустафа хоче, щоб Алім залишився в рідному краї після похорон брата, тим часом як Алім мріє жити і навчатися в Києві. Все було б непогано, але цей конфлікт відбувається тільки у діалогах, діалогах настільки прямих, що віра в те, що на екрані справжні люди, а не персонажі якогось фільму, раптово зникає.
Другий умовний мінус варто віднести до виконавця ролі Аліма. Так, він непрофесійний актор, але можна було б заставити його зіграти хоча б одну емоцію. Його гра, як під час сварок з батьком, так і при виді мертвого брата, при спілкуванні з дівчиною, під час бійки – однакова. Я звісно не знаю, можливо це було творчою метою зробити одного з головних персонажів абсолютно відчуженим, але якщо це так, то для чого?
Третє – епізод з дружиною загиблого Назіма. Він триває кілька хвилин лише з метою проговорити мотивацію Мустафи, його незадоволення вибором сина собі співзірниці та тим, що татари та українці дуже різні. Після цього епізоду є ще пара сцен, де Алім розмовляє з дружиною Назіма, в яких знову проговорюється те саме.
Тепер до хорошого. Ахтем Сеітаблаєв відмінно зіграв роль Мустафи. Як ні крути, досвідчений актор, є досвідчений актор. Фільм дуже детальний. Традиції кримсько-татарського народу передані прекрасно. Проблеми, пов’язані з дорогою, та персонажі, які зустрічаються головним героям на шляху, показані більш як достовірно. Ну і остання третина фільму — це просто якісна робота на всіх рівнях. Важко пояснити без спойлерів, тому просто вірте на слово.
Висновок. “Додому” завдяки останній півгодині фільму зміг змусити мене аплодувати. Ось як працює наш мозок. В основному запам’ятовує останнє з того, що відбувається в житті. Але якщо розібрати цю картину більш детально, то все стає не так радісно. І все ж, не дивлячись на всі недоліки цього фільму – це один з кращих українських фільмів на даний момент. Це один із небагатьох картин, в якій європейські критики бачать перспективу не лише українського, а й всього східноєвропейського кіно.
